Гровер Вашингтон молодший

Вашингтон народився у місті Баффало, штат Нью-Йорк, 12 грудня 1943 р. Його мати була півчою у церковному хорі, а його батько колекціонував старі грамофонні записи, та також був саксофоністом. Таким чином, музика оточувала Гровера всюди із самого дитинства. Він зростав, слухаючи видатних джазменів та великі джазові гурти, а саме Бенні Гудмена (анг.Benny Goodman), Флетчер Хендерсона (анг.Fletcher Henderson), тощо. Коли Гроверу Молодшому було 8 років, його батько, Гровер Старший, подарував йому саксофон. Він навчався грати та крадькома ходив у клуби, щоб послухати видатних блюзових музикантів Баффало.

Вашингтон покинув Баффало та почав грати у гурті із Середнього Заходу «The Four Clefs» та згодом у гурті «Mark III Trio» з Менсфілду (анг.Mansfield), штат Огайо. Невдовзі він був призваний до армії США, де він зустрів барабанщика Біллі Кобгема (анг.Billy Cobham). Музичний авторитет Нью-Йорку, Кобгем познайомив Вашингтона із багатьма нью-йоркськими музикантами. Після служби в армії, Вашингтон випробовував свій талант поблизу Нью-Йорка, врешті, оселившись у Філадельфіїу 1967.[1] У 1970-му та 1971-му, він з'являється у перших двох альбомах Леона Спенсера (анг.Leon Spencer) на Prestige Records, разом із Ідрісом Мухаммедом (анг.Idris Muhammad) та Мелвіном Спарксом (анг.Melvin Sparks).

Але популярність прийшла до Вашингтона завдяки іншому артисту. Альт-саксофоніст Генк Кроуфорд не зміг бути у студії на запису, що робив Крід Тейлор (анг.Creed Taylor) на Kudu Records,[2] тому Вашингтон зайняв його місце, незважаючи на те, що він був дублером. Таким чином було записано першого сольного альбому Гровера Inner City Blues. Він був талановитий та грав із серцем та душею на сопрано, альт, тенор та баритон саксофонах. Додаючи щось нове у сучасну для того часу музику, він дуже вплинув на розвиток основної джазової течії.

У той час, як перші три альбоми зарекомендували його як талановитого джаз та соул музиканта, лише четвертий альбом Гровера 1974-го року, що звався Mister Magic, приніс йому ще й комерційний успіх. Альбом піднявся на 10 місце у рейтингу журналу Біллборд «Найкращі 40 альбомів Біллборда» (анг.Billboard's Top 40 album chart), а титульна композиція зайняла 16 місце у рейтингу пісень у стилі Ритм-н-Блюз (також № 54 у жанрі поп-музики). Усі ці альбоми були записані за участю гітариста Еріка Гейла , у подальшому незмінного учасника команди Вашингтона.[1] Його наступний альбом на Kudu у 1975-му році Feels So Good також зайняв місце № 10 у рейтингу найкращих альбомів.

Завдяки усім цим записам 70-ті роки пройшли для Гровера Вашингтона у кращому світі, та їх кульмінацією став визначний альбом Winelight (1980 р.), що зібрав у себе усе найкраще, зігране Гровером до того часу. На момент запису Гровер вже мав контракт із студією Elektra Records, частиною великої компанії Warner Music group. Альбом видався м'яким, із відчутним впливом ритм-н-блюзу та легкий до прослуховування. Любов Вашингтона до баскетболу, а особливо до команди НБА Філадельфія 76, призвела до написання ним другої композиції альбому «Let It Flow», присвяченої Джуліусу Ірвінгу (анг. Julius Erving) за кличкою Доктор Джей (анг. Dr.J). Однією з найкращих пісень альбому стала його спільна робота із соул-виконавцем Біллом Візерсом «Just the Two of Us» — хіт на радіо протягом весни та літа 1981-го року, пісня, що посіла позицію № 2 у рейтингу Гаряча Сотня Біллборда (Hot 100) журналу Біллборд. Альбом став платиновим у 1981-му, та також виграв Нагороду Греммі у 1982-му році у номінації найкраща пісня у жанрі ритм-н-блюз («Just The Two of Us»), та найкраще виконання у жанрі Джаз-Ф'южн («Winelight»). «Winelight» також був представлений у номінаціях «Запис року» та «Пісня року».[1]

Вважається, що у подальшому етапі творчості після альбому «Winelight», Вашингтон посприяв розквіту нових молодих талантів, що заявили про себе наприкінці 1980-х та на початку 1990-х.

Також його пісня Mr. Magic вважається як така, що вплинула на розвиток музичного стилю Гоу-Гоу (анг.Go-go), що з'явився у середині 1970-х.[3]

17 грудня 1999-го року, на п'ятий день після свого 56-го дня народження, під час очікування у зеленій кімнаті після виконання чотирьох пісень для The Saturday Early Show, у CBS Studios у Нью-Йорку, Вашингтон знепритомнів. Його було доставлено до лікарні St. Luke's-Roosevelt Hospital, де він помер приблизно о 19-30. Лікарі констатували, що він зазнав обширного серцевого нападу.[1] Похований на кладовищі West Laurel Hill Cemetery.

Із Kathleen Battle

• So Many Stars (Sony, 1995)

Із Kenny Burrell

• Togethering (Blue Note, 1985)

Із Charles Earland

• Living Black! (Prestige, 1970)

Із Dexter Gordon

• American Classic (Elektra, 1982)

Із Urbie Green

• Señor Blues (CTI, 1977)

Із Boogaloo Joe Jones

• No Way! (Prestige, 1970)
• What It Is (Prestige, 1971)

Із The Mark III Trio

• Let's Ska at the Ski Lodge (Downhill, 1964)

Із Gerry Mulligan

• Dragon Fly (Telarc, 1995)

Із Don Sebesky

• Giant Box (CTI, 1973)

Із Johnny "Hammond" Smith

• What's Going On (Prestige, 1971)
• Breakout (Kudu, 1971)
• Wild Horses Rock Steady (Kudu, 1971)

Із Melvin Sparks

• Spark Plug (Prestige, 1971)

Із Leon Spencer

• Sneak Preview! (Prestige, 1970)
• Louisiana Slim (Prestige, 1971)

Із Mal Waldron

• My Dear Family (Evidence, 1990)

Із Randy Weston

• Blue Moses (CTI, 1972)

Із Bill Withers

• Just the Two of Us (Columbia Records, 1981)