Громадянський націоналізм

Громадянський націоналізм (англ. civic nationalism) — категорія націоналізму, яка формується за принципом дії. Громадянство є головним критерієм єдності держави та нації. Це — нексенофобна форма націоналізму, що є сумісним з ліберальними цінностями, такими як свобода, терпимість, рівність і права людини. Ернеста Ренана і Джона Стюарта Мілля часто вважають ранніми ліберальними націоналістами. Ліберальні націоналісти часто захищають цінність національної ідентичності, кажучи, що люди потребують національної ідентичності для того, щоб привести життя до автономного гармонійного ладу, і що демократичним державам необхідна національна ідентичність для того, щоб нормально функціонувати. За своєю структурою громадянський націоналізм протистоїть етнічному та радикальному.

Корсиканські націоналісти часто пошкоджують дорожні знаки, що написані французькою мовою.

Значення поняття

Громадянський націоналізм стверджує, що легітимність держави визначається активною участю її громадян в процесі ухвалення політичних рішень, тобто ступенем, в якій держава представляє «волю нації». Основним інструментом для визначення волі нації є плебісцит, який може мати форму виборів, референдуму, опитування, відкритої суспільної дискусії тощо.

При цьому приналежність людини нації визначається на основі добровільного особистого вибору і ототожнюється з громадянством. Людей об'єднує їх рівний політичний статус як громадян, рівний правовий статус перед законом, особисте бажання брати участь у політичному житті нації, прихильність загальним політичним цінностям та загальній громадянській культурі.

Ернест Ренан часто вважається одним з ранніх ліберальних націоналістів.

В кінці XIX століття Ернест Ренан звернув увагу на роль громадянського націоналізму в повсякденному житті: «Існування нації — це повсякденний плебісцит, як існування індивідуума — вічне твердження життя».[1]

Що стосується «споконвічних» з культурно-етнічної точки зору представників нації, відповідно до громадянського націоналізму їх може і не бути. Важливіше, щоб нація складалася з людей, які хочуть жити поруч один з одним на єдиній території.

Відповідно до концепції громадянського націоналізму, суспільство та нація цементуються волею людей жити разом. На відміну від етнонаціоналізму, громадянський націоналізм ґрунтується на індивідуалізмі. Він стимулює приватну ініціативу — цей інструмент та єдино можливу умову реалізації особистості. Кожен вирішує сам, чи братиме він/вона участь у величезному загальнонаціональному соціальному контракті.

Індивідуалізм, а слідом за ним і громадянський націоналізм, приймає різноманітність індивідуумів та їх груп як належне. Етнонаціоналізм у мовній та етнічній політиці схильний бачити проблему, тоді як громадянський націоналізм — не більше, ніж факт.[2]

Громадянський націоналізм є подвійним запобіжником проти виникнення етнічних і міждержавних конфліктів. З одного боку, він сприяє зняттю міжетнічної напруги всередині держав. З другого, якщо вже й доходить до з'ясування відносин між державами, то воно відбувається на спільній основі, в межах міжнародного правового поля.[2]

Примітки
  1. Ренан Ж. Е. 1882.
  2. Громадянський націоналізм: Ідея, що об'єднає Україну

Див. також

Література
  • От гражданского общества к гражданскому национализму. Том Нейрн
  • Ренан Ж. Е. Що таке нація?
  • Nationalism, identity and civil society in Ukraine — Understanding the Orange Revolution (PDF)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.