Гумористична мініатюра

Оскільки мініатюра є проявом комічного, вона може містити такі прояви народної сміхової культури[1]:

1. Карнавальна мова

Карнавальна мова – спеціальні дійства, характерні для карнавалу та сміхової культури загалом. До них відносять різноманітні пародії, травестії, зниження. Основні ознаки карнавальної мови: амбівалентність, «зворотність».

2. Словесні сміхові твори

До словесних сміхових творів відносять пародії на закони та інші юридичні документи, на елементи віри, такі як молитви, псалми, гімни. Також у цій категорії виділяють різноманітні карнавальні діалоги, «суперечки» тощо.

3. Форми і жанри фамільярно-площадної мови

До форм та жанрів фамільярно-площадної мови відносять:

- лайки

- божбу або клятву

- зазивання

- хвалу

- прокляття

- словесну нісенітницю

4. Народно-святкові форми

В сміховій культурі важливу роль грали такі народно святкові форми, як карнавал, бенкет, різноманітні ігри (картярські, спортивні тощо), пророчі загадки, пародійні пророцтва.

5. Гротеск

Гротеск – це бачення іншої, химерної, незнайомої реальності. Гротеск амбівалентний, він показує існуючі і не існуючі елементи життя.

Найтиповішим засобом гумористичного дискурсу є мовна гра[2]. Вона створюється коміками за допомогою змінення слів, незвичного їх використання тощо. Ціль мовної гри полягає у набутті виступу комічного ефекту.

Окрім мовної гри, використовуються також наступні засоби:

- графони

- тропи (метафора, гіпербола, літота, оксиморон, епітет, алегорія, синекдоха, тощо)

-  слова зі зневажливими суфіксами (-иськ, -ищ, -аг, -яг, -юк,-як), складні слова

- каламбур, порівняння, синонімічні перерахування, паралелізм.

Також використовуються фразеологізми[3].

Окрім засобів гумористичного дискурсу, у виступах можуть використовуватися засоби ігрового дискурсу.

Гумористи застосовують у мініатюрах такі прийоми, як іронія, самоіронія, глузування, сарказм, гротеск, парадокс[4].

Одним з найбільш уживаних методів ігрового дискурсу є мовна маска – образ, побудований на певних рисах людей. Такий образ має легко впізнаватися адресатом.

Серед функцій мовної маски виділяють такі:

- комічна (викликати у людини певну реакцію – сміх)

- оціночна (оцінка людини, конкретного типажу з певної сторони)

- самопрезентація (гуморист реалізує себе)

Існують такі види мовних масок:

1) Індивідуальна мовна маска (прототипом цієї маски є конкретна особистість)

2) Узагальнена мовна маска (прототипом є лінгво-культурний типаж – певні національності, народності тощо)

3) Мовна маска-шаблон (прототипом є вже створена мовна маска)[5]

Аби створити маски на основі прототипу, в ігровому дискурсі існують такі прийоми:

1) спрощення (прибирання деталей, акцентування уваги на деяких особливостях тощо)

2) гіперболізація – збільшення якоїсь певної риси характеру, особливості людини/людей

3) «позбавлення сенсу» (використання елементів без конретного змістовного наповнення)

4) іронічне переосмислення  (додавання власних, нових деталей до вже існуючого образу)[6]