Гібралтарська протока

Гібралта́рська прото́ка (англ. Strait of Gibraltar, ісп. Estrecho de Gibraltar, араб. مضيق جبل طارق) — відокремлює Європу від Африки та з'єднує Атлантичний океан і Середземне море. На північному березі протоки знаходяться Іспанія та володіння Великої Британії Гібралтар, на південному Марокко та іспанське місто Сеута. Ширина протоки 14-44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м.

Гібралтарська протока
Гібралтарська протока з космосу
Розташування
Координати 35°58′18″ пн. ш. 5°29′09″ зх. д.
Прибережні країни  Іспанія,
 Марокко,
 Гібралтар
Море Атлантичний океан, Середземне море
Розміри
Середня глибина 365 м
Макс. глибина 900 м
Довжина 58 км
Ширина 13 км
Інше
Міста та поселення Сеута, Танжер
Мапа
Історична мапа Гібралтарської протоки Пірі Рейса
3-D модель ландшафту узбережжя Гібралтарської протоки, вертикальний масштаб перевищено, Гібралтарська скеля обведена прямокутником
Вид на Гібралтарську протоку з Сеути

Назва протоки походить з арабської: Джебель Тарік тобто Скеля Тарік[1], на честь мусульманського завойовника Тарік ібн Зіяда. Хоча іноді в арабських джерелах протоку називають Баб ель-Закат Брама Милосердя.

По берегах Гібралтарської протоки розташовані обривисті скельні масиви Гібралтарська скеля на півночі і Джебель-Муса на півдні, які в давнину називалися Геракловими або Геркулесовими стовпами  (грец. Ηράκλειες Στήλες, лат. Columnae Herculis). Геркулесові стовпи позначали західний кордон класичного світу. Протока, що має велике стратегічне й економічне значення, була використана багатьма першими мореплавцями в їх подорожах через Атлантику і зараз має життєво важливе значення для Південної Європи, Північної Африки та Західної Азії як транспортний коридор. Велика частина історії Гібралтару — це суперництво між країнами за контроль над Гібралтарською протокою.

На іспанському боці протоки створено заповідник Національний парк Естрехо (ісп. Parque Natural del Estrecho).

Межі

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі протоки[2]:

Стратегічне значення

Через своє зручне географічне розташування Гібралтарська протока має велике економічне та стратегічне значення, перебуває під контролем англійської фортеці та військово-морської бази Гібралтар. У районі протоки розташовані іспанські порти Сеута, Ла-Лінеа, Альхесірас, а також марокканський Танжер.

Щодня через протоку проходять понад 300 торговельних суден. Для захисту морських ссавців в протоці урядом Іспанії запровадженні обмеження для суден — максимальна швидкість 13 вузлів (24  км/год).

Геологія

Приблизно 5,9 млн років тому[3] з'єднання між Середземним морем і Атлантичним океаном вздовж Бетської та Рифської проток було поступово обмежено до повного закриття, що призвело до збільшення солоності у Середземному морі і осадження гіпсу і солей під час Мессінської соленосної кризи, що призвело до створення родовищ солі та гіпсу до 2 км завтовшки. 5,33 млн років тому було відновлено сполучення Середземноморського басейну і Атлантики через Гібралтарську протоку під час Занклійської повені, яка залишається наразі відкритою. Сьогодні Африканська плита прямує на північ зі швидкістю 2 см/рік, що врешті-решт призведе до закриття Гібралтарської протоки через декілька мільйонів років.

Комунікації

Протока є важливим судноплавним маршрутом з Середземномор'я до Атлантики. Пороми курсують між берегами Іспанії та Марокко через протоку, а також між Іспанією і Сеутою та Гібралтаром і Танжером.

Проєкт Атлантропа

Наприкінці 1920-х років німецький архітектор Герман Зергель пропонував перегородити Гібралтарську протоку греблею і побудувати потужну ГЕС, а другою дамбою — перекрити Дарданелли. В результаті рівень води в Середземному морі знизився б приблизно на 100 метрів і площа суші збільшилася б на 600 тис км². Таким чином передбачалося не тільки отримувати електроенергію в достатку, а й подавати опріснену морську воду в Сахару, щоб вона стала придатна для ведення сільського господарства. Європа і Африка стали б одним континентом — Атлантропою.

Тунель через протоку

У грудні 2003 року Іспанія та Марокко домовилися розглянути можливість будівництва підводного залізничного тунелю для з'єднання своїх залізничних систем. Пропонована ширина колії стандартна.

Приплив і відплив

У Гібралтарській протоці на різній глибині течія направлена в протилежні сторони. Поверхнева течія, направлена в Середземне море, надходить в середньому за рік 55 198 км³ атлантичної води (середня температура +17 °C, солоність вище 36‰). У глибинній течії, направленій в Атлантичний океан, протягом року проходить 51 886 км³ середземноморської води (середня температура +13,5 °C, солоність 38‰). Різниця в 3 312 км³ обумовлена в основному випаровуванням з поверхні Середземного моря.

Див. також

Література

Посилання

Примітки

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 січня 2008. Процитовано 21 липня 2009.
  2. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
  3. Мессінський пік солоності
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.