Гібралтар

Назва «Гібралтар» походить від арабського імені Джабаль Аль-Тарік, що значить гора Тарік, або від Гібр Аль-Тарік, що значить скеля Тарік. Цей термін пов'язаний з ім'ям Таріка ібн Зіяда, армія якого висадилися в Гібралтарі 29 квітня 711 року, розпочавши арабську експансію на Піренейський півострів. 1492 року Гібралтар було відвойовано під час закінчення Реконкісти.

В Іспанії територію було захоплено 1704 року англійським адміралом Джорджем Руком (1650—1709) і приєднано до Англії за Утрехтським миром 1713 року. Референдум 1967 року показав, що люди хочуть залишитися під управлінням Великої Британії, але Іспанія продовжує пред'являти права на цю територію, і в 1969—1985 роках закривала кордон із нею. У 1989 році британський уряд оголосив, що зменшить штат військового гарнізону наполовину. Виведення наземних військ почалося в березні 1991 року, але морські й повітряні сили залишилися.

Завдяки особливому географічному розташуванню Гібралтар — один із важливих стратегічних пунктів, який дає змогу контролювати вихід із Середземного моря і підходи до нього з Атлантики. Економіка Гібралтару пов'язана з обслуговуванням великого відкритого порту, британської військово-морської й військово-повітряної бази та іноземних туристів.

Гібралтарський ботанічний сад

Гібралтарська скеля була оголошена природним заповідником у 1993 році для захисту природи Гібралтару[8]. У Гібралтарі зростає більш як 600 видів рослин[9]. Серед них Iberis gibraltarica ендемік, який у дикому вигляді росте тільки в Гібралтарі. Дуже поширеними є чагарники маквіс.

На території Гібралтару мешкає єдиний у Європі примат макака лісовий, який живе у напівдикому стані й має непевне походження[10]. У першій половині XX століття були повідомлення про спостереження Balaenoptera edeni у водах поблизу Гібралтару[11].

Гібралтар також має невеликий ботанічний сад площею 6 га.

• 
  Iberis gibraltarica — ендемік Гібралтару
• 
  Silene tomentosa — ендемік Гібралтару
• 
  Макака лісовий на тлі туристів Гібралтару
• 
  Kogia sima в Європі трапляється біля берегів Гібралтару, Іспанії та Португалії

Стратегічна морська й авіаційна база, з підземним штабом і центром зв'язку військ НАТО; прикордонна зона з'єднується з іспанським портом Ла-Лінеа.

Експорт: переважно торговий центр для імпорту і реекспорту товарів; населення 30 тис. (1988).

Основні етнічні групи за походженням прізвищ поданих до списків виборців, є британці (27 %), іспанці (24 %, переважно з Андалузії, і близько 2 % з Менорки), генуезці та інші італійці (20 %), португальці (10 %), мальтійці (8 %), євреї (3 %). Є також (менш як 1 %) представники інших народів, як-от марокканці, французи, австрійці, китайці, японці, поляки та данці.

За переписом 2001 за національністю гібралтарці становили 83,22 %, «Інші британці» — 9,56 %, марокканці — 3,5 %, іспанці — 1,19 % та «Інші країни ЄС» — 1 %.

Офіційна мова Гібралтару — англійська, вона використовується в урядових установах і школах. Більшість місцевих мешканців двомовна і також говорить іспанською через близькість Гібралтару до Іспанії. Однак через різноманітні поєднання етнічних груп інші мови теж поширені. Берберською та арабською говорять марокканські громади, гінді і синдхі — індійські, іврит є рідною мовою єврейської громади, мальтійською мовою говорять деякі сім'ї мальтійського походження.

Гібралтарці часто розмовляють мовою яніто. В її основі лежить іспанський діалект Андалузії зі значною домішкою британської англійської й елементів з мальтійської, португальської, італійської генуезької й гакетії (ладіно). Понад 500 слів яніто, наприклад, є генуезького та єврейського походження. Гібралтарці часто називають себе янітос.

Собор Святої Трійці

За даними перепису 2001 року, близько 78,1 % католиків, англіканці — 7,0 %, 2,9 % повідомили, що не релігійні.

Парламент Гібралтару

Резиденція генерал-губернатора Гібралтару

Населення обирає парламент, який складається з семи осіб. Кандидат, який набирає найбільшу кількість голосів, призначається Головним міністром Гібралтару. Його кандидатуру затверджує губернатор.

Головні міністри Гібралтару

Уряд складається також із міністра юстиції і міністра фінансів.

З погляду ЄС, мешканці Гібралтару — громадяни Великої Британії, а отже до виходу Великої Британії з ЄС 31 січня 2020 року були членами ЄС. У 2003—2020 роках мешканці Гібралтару брали участь у виборах Європарламенту.

Населення міста двічі вирішувало голосуванням зовнішньополітичний статус території:

• 10 вересня 1967 року 12 138 жителів, або 99,6 % населення з правом голосу проголосували за належність до Великої Британії; проти проголосували 44 особи[12].
• 7 листопада 2002 населення вирішувало питання про «спільне, британо-іспанське правління». 17 900, або 98,97 %, проголосували проти іспансько-британської влади, себто за британське правління. За проголосували 187 громадян. Рівень участі в голосуванні — 88 % із тих, хто має право голосу.

29 травня 2016 року головний міністр Гібралтару, Фабіан Пікардо, оголосив, що країна готова підняти питання про спільний суверенітет з Іспанією, у разі виходу Великої Британії з Євросоюзу[13][14].

У міста є чотири побратими:

•  Велика Британія, Балліміна;
•  Португалія, Фуншал;
•  Сінгапур;
•  Венесуела, Гібралтар.

Футбольна асоціація Гібралтару є членом УЄФА. Національна збірна бере участь у відбіркових матчах до чемпіонату Європи з футболу й чемпіонату Європи з футзалу команди з Гібралтару беруть участь у турнірах Ліга чемпіонів УЄФА, Ліга Європи УЄФА, Кубок УЄФА з футзалу. Ще одним популярним видом спорту в Гібралтарі є крикет. Збірна Гібралтару з крикету бере участь у чемпіонатах Європи з крикету.

• Список ссавців Гібралтару
• Список птахів Гібралтару
• Список плазунів Гібралтару
• Список судинних рослин Гібралтару
• Вікторія (стадіон, Гібралтар)
• Печера Горама
• Трафальгарський цвинтар
• Поштова індексація Гібралтару

• Офшорна зона Гібралтар // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — М — Я. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
• Canessa A. Bordering on Britishness: National Identity in Gibraltar from the Spanish Civil War to Brexit. Palgrave Macmillan, 2019.
• Chartrand R., Courcelle P. Gibraltar, 1779—1783: The Great Siege. Osprey, 2006.
• Pack S.D. The Deepest Border: The Strait Of Gibraltar And The Making Of The Modern Hispano-African Borderland. Stanford University Press, 2019.

• Visit Gibraltar.
• Gibraltar profile on BBC

	Іспанія
Гібралтарська протока		Гібралтарська протока
Гібралтарська протока	Гібралтарська протока	Гібралтарська протока