Дайна Вашингтон

Рут Лі Джонс народилася в невеликому місті Тускалуса (штат Алабама, США), дитиною переїхала до Чикаго. Музикою дівчинка займалася змалку — ще навчаючись у початковій школі, вона співала госпел та грала на піаніно у хорі Баптистської церкви св. Луки. У 15-річному віці Рут перемогла на конкурсі талантів і почала виступати у численних чикагських клубах. Протягом 1941—42 років вона співала у «Dave's Rhumboogie», «Downbeat Room», а також у «Three Deuces», де вперше почула тоді вже відому і популярну Біллі Голідей. Саме тоді Рут почала використовувати свій сценічний псевдонім.

Перший запис Дайни Вашингтон був зроблений у грудні 1943 року на лейблі «Keynote». Це був «Блюз злої дівчини» (Evil Gal Blues) Леонарда Фезера. Акомпанував Лайнел Гемптон та кілька музикантів з його гурту. Цей запис, а також наступна пісня Дайни «Salty Papa Blue» стали хітами в чарті Harlem Hit Parade у 1944 році.

Дайна продовжувала працювати з групою Гемптона до 1946 року. Після закриття «Keynote», вона підписала контракт з фірмою Mercury Records і записала ще один хіт — «Ain't Misbehavin» Фетса Веллера, який став початком тривалого успіху. Між 1948 та 1955 роками 27 пісень Дайни побували у першій десятці хіт-параду R&B, зробивши її однією з найвідоміших виконавиць тих років. Серед її хітів було чимало блюзів, стандартів та авторських переробок популярних пісень. Водночас Дайна не припиняла співпрацювати з відомими джазменами, такими як Кліффорд Браун, Кларк Террі та Бен Вебстер. Зокрема, з Брауном у 1954 році був записаний концертний альбом «Dinah Jams».

У 1959 році пісня «What a Diff'rence a Day Makes» у виконанні Дайни Вашінгтон посіла 4 місце у американському чарті поп-музики. У ті роки вона працювала разом з аранжувальником Бертом Гендріксом, гітаристом Кенні Берреллом, піаністом Джо Завінулом та ударником Панама Френсісом. У 1960 році Дайна записала кавер на відому пісню Нета Кінга Коула Unforgettable, а також два дуже успішних дуети з Бруком Бентоном — Baby (You've Got What It Takes) (5-е місце в поп-чарті, 1-е в R&B) та A Rockin' Good Way (To Mess Around and Fall in Love) (7 місце в поп-чарті, 1 в R&B). Її останнім великим хітом була пісня «September in the Rain», записана в 1961 році (23 місце в поп-чарті, 5 в R&B).

За словами американського музиканта і критика Річарда Джанелла:

«Дайна була одною з найпопулярніших і найсуперечливіших співачок середини ХХ ст. — обожнювана фанами та колегами музикантами, вона, водночас, викликала незадоволення критиків, котрі закидали ій нерозбірливість у репертуарі, комерціалізованість та несмак. Її, напевно, найбільшим гріхом була неповторна манера виконання, яка пасувала до будь-якого стилю чи жанру — чи то був R&B, чи блюз, чи джаз, чи популярні пісеньки — і вона, без сумнівів, чудово змогла би виконувати ґоспел чи кантрі, якби мала на те час»…

Дайна Вашингтон брала участь у кількох фестивалях: Newport Jazz Festival (1955–59), Randalls Island Jazz Festival у Нью-Йорку (1959) та International Jazz Festival у Вашингтоні (1962). Вона частенько співала у нью-йоркському джаз-клубі Birdland (1958, 1961–62), а також (у 1963 році) виступала з Каунтом Бейсі та Дюком Еллінгтоном.

Дайна Вашингтон вісім разів виходила заміж і сім разів розлучалася, при цьому маючи чимало коханців. Мала двох дітей. Була одружена з Джоном Янґом (1942–43), Джорджем Дженкінсом (1949), Волтером Бачененом (1950), саксофоністом Едді Чемблі (1957), Рафаелем Кампосом (1957), Гораціо Мейлардом (1959–60), Джекі Геєсом (1960) та Діком Лейном (1963).

Рано вранці 14 грудня 1963 року восьмий чоловік Дайни ліг спати зі своєю дружиною, а коли прокинувся, вона була вже нежива. Розтин виявив, що причиною смерті стало передозування снодійних піґулок. Дайні було 39 років. Її поховали на цвинтарі Burr Oak в містечку Елсіп, штат Іллінойс.