Національність

Націона́льність — те саме, що нація[1]. Приналежність людини до тієї чи іншої етнічної спільноти — нації або народності, сукупність осіб однієї національної належності[2]. Поняття «національність» може мати різноманітні значення: юридично-правове[3], політичне, етнологічне, культурологічне, повсякденно-побутове тощо.

В сучасній Україні та українській мові відбувається трансформація цього поняття у порівнянні з тим, яке воно мало значення в Російській імперії та СРСР протягом XIX — XX ст.

У німецькій традиції

У німецькій традиції та мовному вжитку нині існують поняття:

  • національність (нім. Nationalität) — належність до країни, нації, що закріплюється юридичним статусом громадянства; практично є синонімом державного підданства, громадянства (нім. Staatsangehörigkeit);
  • етнічна належність (нім. Volkszugehörigkeit) — народність або належність до певної етнічної групи, так званої етнічної меншості;
  • етнічне походження (нім. Volksabstammung) — етнічна належність батьків.

До німецької традиції більш повного опису особистих даних також належить уточнення, диференціація щодо країни походження (в разі еміграції), релігійної (конфесійної), а також мовної належності. «Рідна мова» зветься «материнською мовою» (нім. Muttersprache).

В персональні документи — внутрішній німецький або закордонний паспорт (нім. Personalausweis, Reisepass) вносяться дані тільки про громадянство.

В англо-американській традиції

Етнічну належність (англ. ethnicity) необхідно[Кому?] відрізняти від громадянства (англ. citizenship), що є правовими відносинами між людиною та державою, підданства, як наприклад, піддані Великої Британії (англ. British subjects) (виходить з ужитку), та належності до нації у широкому сенсі (англ. nationality), тобто до народу країни, що не має обмежень за походженням, мовою та культурою.

Уявлення про національності в часи СРСР

На державному рівні в СРСР групова категоризація населення за ексклюзивною етнічною ознакою почалася з перепису населення СРСР 1926 року і етнонаціональність була затверджена як загальний атрибут особистості[4][5].

З моменту народження людини в СРСР дані про її етнічну (в кровному, тобто — біологічному, расовому сенсі) належність заносились в його персональні дані — Свідоцтво про народження органів ЗАГС і далі — в «картку персонального обліку» МВС) — на основі «національності» його батьків. По досягненню громадянином СРСР віку 16 років йому видавався паспорт, куди «національність» вносилась однозначно і остаточно. В разі, коли «національність» батька і матері відрізнялись, до 1974 року органи «паспортних столів» райвідділів МВС записували відповідно до національності батька. Починаючи з 1975[6] громадянин мав право сам обирати між національністю батька та матері. Але цей вибір, відповідно до «Закону про паспортну систему в СРСР», він мав робити тільки один раз — при отриманні ним першого громадянського паспорта СРСР, тобто при досягненні «повноліття» в 16 років. Після цього не можна було міняти свою «національність».

Сучасні значення
  • Приналежність особи до нації в сенсі етнічної групи (групи людей, які поділяють спільну етнічну самосвідомість, мову, культуру, походження, історію і т. д.). Це значення національності визначається не політичними кордонами або паспортом. Під нього підпадають країни, які не мають незалежної держави (наприклад, шотландці, валлійці, англійці, баски, курди, таміли, хмонг, ескімоси і маорі).
  • Громадянство держави. Громадянство визначається на основі права ґрунту, права крові, або натуралізації, що дає юрисдикцію держави над особистістю і дає людині захист держави. Найбільш поширеними відмінними рисами громадянства є те, що громадяни мають право брати участь в політичному житті держави, наприклад, шляхом голосування або виставлянням своєї кандидатури на виборах. Термін громадянин може включати в себе як «громадян», так і «негромадян»[прояснити]. Зазвичай, це право кожної держави визначати, хто її громадяни. Такі визначення є частиною закону про громадянство. У деяких випадках визначення національності, також регулюються міжнародним публічним правом, наприклад, по договорам на безгромадянство та Європейською конвенцією про громадянство.

Фізичні особи можуть також вважатися громадянами групи з автономним статусом, якому поступається більшою мірою уряд, наприклад, визнані на федеральному рівні племена корінних американців у США. Іспанський закон визнає автономні громади Андалусія, Арагон, Балеарські острови, Канарські острови, Каталонія, Валенсія, Галісія і Країна Басків як «національності» (ісп. nacionalidades), в той час як в Італії в Південному Тіролі вони говорять німецькою мовою і вважаються австрійськими громадянами01[джерело?].

Стаття 15 Загальної декларації прав людини говорить: «Кожна людина має право на громадянство» і «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства або права змінити своє громадянство»01[джерело?].

У сучасній Україні

У паспорті громадянина України інформації про національність немає. Свідоцтво про народження вже не містить дані про національність батьків, тому встановити чи довести свою національність чи етнічну приналежність в сучасній Україні на основі офіційних юридичних документів неможливо.[7].

У Російській Федерації

Графа «національність» у внутрішньому паспорті громадянина РФ була скасована в 1997 році указом президента Росії Б. Єльцина[8], згідно зі статтею 19 Конституції Російської Федерації, яка гарантує дотримання принципу рівності незалежно від національної належності тієї чи іншої особи.

Також у громадян Росії, згідно з частиною 1 статті 26 Конституції РФ, лишилося право добровільно вказувати свою національність в інших офіційних документах. Громадянин може вибирати собі та вказувати будь-яку національність, яку він схоче. «Визначення своєї національної приналежності ґрунтується на принципі самоідентифікації і залежить від суб'єктивних відчуттів особистості»[9].

Але контроль органів державної влади та внутрішніх справ за етнічним походженням громадян та їх дискримінація за національною ознакою з боку російської держави продовжують зберігатися[10][11]. Так в наслідок Першої і Другої чеченських війн та інших етнічних конфліктів та усіляких акцій залякування та «зачисток» цивільного населення Північного Кавказу, МВС Росії запровадило нове поняття «Особа кавказької національності» (рос. Лицо кавказской национальности).

Згідно з масовими опитуваннями російських соціологів Центру ім. Левади, майже половина росіян (48 %) восени 2011 бажали повернення графи «національність» у паспорті[12].

Див. також

Примітки
  1. Національність // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Національність // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Упор. Ю. І. Римаренко, Курас І. Ф., Шемшученко Ю. С., Мироненко О. М. та ін. — Київ: «Генеза», «Довіра», 1996. – С. 120—121. – 942 с. – ISBN 966-507-016-9; ISBN 966-504-001-4.
  3. Національність, як юридична ідентифікація особи в міжнародному праві, встановлення особи як суб’єкта, громадянина суверенної держави. Це забезпечує юрисдикцію держави над особою і забезпечує особі захист держави від інших держав. (Boll, Alfred Michael (2007). Multiple Nationality And International Law. Martinus Nijhoff Publishers. p. 114. ISBN 978-90-04-14838-3.)(англ.)
  4. В. Тишков. [valerytishkov.ru/engine/documents/document901.pdf Реквием по этносу: исследования по социально-культурной антропологии. Гл. V: Конструирование категорий и идентичностей.]
  5. В. Каганский. Невменяемое пространство. — ж-л «Отечественные записки», 2002, №6(7), с.15
  6. Введення в дію Постанови Ради Міністрів СРСР № 677 «О паспортной системе в СССР» від 28 серпня 1974
  7. Постанова Верховної Ради України Про паспорт громадянина України
  8. Указ Президента Російської Федерації від 13 березня 1997 г. N 232 «Об основном документе, удостоверяющем личность гражданина Российской Федерации на территории Российской Федерации». Та пункт 4. Положення про паспорт громадянина Російської Федерації, затвердженого Постановою уряду Російської Федерації від 8 липня 1997 р. № 828
  9. Посольство Росії в Чилі: Запитання та відповіді. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2012.
  10. Обзор решений ЕСПЧ по российским жалобам
  11. Зара Муртазалиева: «И меня били, и других бьют»(рос.)
  12. BBC: Социологи: все больше россиян за возврат «пятой графы»

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.