Данилевська-Милян Мирослава Володимирівна
Мирослава Данилевська-Милян | ||||
---|---|---|---|---|
Мирослава Данилевська-Милян. 2012 рік. | ||||
Народилася |
18 серпня 1953 (68 років) Журавники | |||
Громадянство | СРСР → Україна | |||
Національність | українка | |||
Діяльність | поетеса | |||
Alma mater | Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького | |||
Мова творів | українська | |||
Роки активності | від 1963 до сьогодні | |||
Напрямок | реалізм | |||
Жанр | поезія | |||
|
Мирослава Володимирівна Данилевська-Милян (* 18 серпня 1953, Журавники Пустомитівського району Львівської області) — українська поетеса, член Національної спілки письменників України (2018 р.) та Спілки християнських письменників України.
Біографічні дані
Мирослава Данилевська-Милян народилася 18 серпня 1953 року в сім'ї вчителя німецької мови та історії — Володимира Даниловича (*1915 — †1977) і вчительки хімії та біології Марії Яківни (в дівоцтві — Сахман; *1933 — †2014). У 1960—1968 роках Мирослава навчалась у Журавниківській восьмирічній школі, де її батько був директором. Середню освіту здобула у Львівській середній школі № 87 (1969—1970 роки), яку закінчила з відзнакою. З 1970 по 1971 рік працювала вчителькою фізкультури, співів, малювання і креслення у Журавниківській восьмирічній школі. 1971 року Мирослава Данилевська-Милян вступила на педіатричний факультет Львівського державного медичного інституту, який закінчила у 1977-му. З серпня 1977 року по липень 1978 року працювала лікарем-інтерном у Дрогобицькій дитячій лікарні. З серпня 1978-го по травень 1982 року працювала педіатром і головним лікарем Свіржської лікарської амбулаторії, а далі — по травень 1985-го — районним педіатром Центральної перемишлянської лікарні. По вересень 2003 року обіймала посаду дільничного терапевта в Четвертій міській комунальній лікарні міста Львова, звідки вийшла на пенсію у зв'язку із сімейними обставинами.
З 1983 року одружена з Іваном Миляном (*1958). Має сина Василя (*1984) — інженера, дочку Анну (*1986) — фахівця в галузі телекомунікаційних технологій, сина Мирослава (*1988) — фінансиста за освітою й інженера, та дочку Марію (*1994) — економістку за освітою.
Творчість
Вже з молодшого шкільного віку Мирослава Данилевська-Милян дуже цікавилася літературою, особливо поезією. Свій перший вірш «Зима» написала в десятирічному віці.
У ???? — ???? роках Мирослава Данилевська-Милян навчалася на музичному факультеті Львівської духовної семінарії. Вона кладе на музику поезії — свої та інших авторів. Це, зокрема, ????
У березні 2009 року вона вступила до Української асоціації письменників Західного регіону імені Віталія Микульського. У листопаді 2015 року — до Спілки християнських письменників України.
2013 року Мирослава Данилевська-Милян здобула перше місце на Третьому Всеукраїнському літературному конкурсі імені Володимира Дроцика за добірку поезій «Сонцечола княгиня».
Критика творчості
Поет Володимир Кепич підкреслює виразність та метафоричність засобів поезії Мирослави Данилевської-Милян: «…рідна хата відчиняє двері в світ», «…кольорів осені розірване намисто». ЇЇ творчості притаманні патріотичні мотиви: «…Нас ворог не зборов, бо є Надія, Віра і Любов». Виразна громадянська позиція поетеси відтінена гострою іронічністю, як-от у вірші про нуворишів: «…береги приватизовані, до неба паркан, так не жив турецький султан»[1].
Поет Петро Шкраб'юк так характеризує творчість Мирослави Данилевської-Милян:
Я відкрив книжечку «Ватра хризантем» — і тут же поринув у світлий світ душі пані Мирослави; відсвіти цього світу озорили рядки поетки — і ці рядки виявились справжньою поезією. Себто я відкрив рукопис, а водночас відкрив небуденну творчу особистість. (…) Саме з подивування і починається поезія, а вона скрізь: і в мінливості природи, і в порах року, і в поранній троянді, що теж є одним з незчисленних Божих творінь, а тому викликає такі урочисті асоціації. Щодо метафор, то вони вияскравлюють чи не кожен вірш. У Мирослави весна «дзвінка, увінчана врочисто, під благодатними дощами, біжить босоніж в росах чистих до червня з мріями-думками». — Я виписав цілий компендіум таких виразистих троп. У поетки жасминові ліхтарики «тихенько мріють на долонях днів», а «перший дощ, як перст Господній, шлях показує весні»; вона ще в дитинстві «звіряла душу солов'ю», а тепер каже «відпускаю на волю пісні». У неї «зорі, як небесні очі» освічують «стежку дум», навіть зима «узгоджує свій хід на небесах»[2].
Твори
Поетичні збірки
- «Любов» (християнська поезія). — Львів, 2004
- «Небесні джерела». — Львів: ЗУКЦ, 2009
- «Світанкові дзвони». — Львів: Плай, 2010
- «Ой летіло лебедятко». — Львів: ЗУКЦ, 2012
- «Ватра хризантем». — Львів: ЗУКЦ, 2013
- «Королівська познака». — Львів: Панорама, 2014
- «Розбуди мене вранці» (поезії для дітей). — Дрогобич: Посвіт, 2017
- «Поетичні викрутаси» (пародії та усмішки). — Дрогобич: Посвіт, 2017
- Співавторка чотирьох колективних поетичних збірок:
- «Поезія відкуплених сердець» (Львів, 2006)
- «Антологія християнської поезії Галичини» (Рівне, 2011)
- «Подяка Богу» (Тернопіль, 2014)
- «Автограф» (Червоноград, 2015)
Інші публікації
- «Благовіст», львівська газета, періодичні публікації поезії
- «Нова неділя», львівська газета, публікація поетичних пародій
- «Гілка золотого каштана», літературний вісник Української асоціації письменників Західного регіону, періодичні публікації поезії та малої прози (образки, новели)
- «Гомін підгір'я», дрогобицький альманах, періодичні публікації поезії та малої прози
- Коректура поетичної збірки Ірини Кріль «У домі серця» (Львів, «Плай», 2014), передмова до цієї збірки
- Передмова до поетичної збірки «Злітають орли» Павла Ризванюка (Стрий, «Щедрик», 2016)
Нагороди
- 2013 — перше місце на Третьому Всеукраїнському літературному конкурсі імені Володимира Дроцика
Література
- «Нова неділя», львівська газета, — стаття Петра Шкраб'юка «Поміж дощами й сонцем» (замість рецензії), лютий 2013
- «Гомін волі», стрийський часопис, — стаття Володимира Кепича «Стрий у серці залишив слід…», 27.11.2015
Примітки
- Володимир Кепич. «Стрий у серці залишив слід…». «Гомін волі», 27.11.2015
- Петро Шкраб'юк. «Поміж дощами й сонцем». «Нова неділя», лютий 2013 року