Данте Капуто

Да́нте Ма́ріо Анто́ніо Капу́то (ісп. Dante Mario Antonio Caputo; 25 листопада 1943, Буенос-Айрес 20 червня 2018, там само) аргентинський державний діяч, дипломат.

Данте Капуто
ісп. Dante Caputo
Данте Капуто
Данте Капуто 1984 року
Міністр закордонних справ Аргентини
10 грудня 1983  26 травня 1989
Президент Рауль Альфонсин
Попередник Хуан Рамон Агірре Ланарі
Наступник Сусана Руїс Черутті
Голова Генеральної Асамблеї ООН
1988  1989
Депутат
10 грудня 1989  10 грудня 1993
Депутат
10 грудня 1997  10 грудня 1999
Народився 25 листопада 1943(1943-11-25)[1]
Буенос-Айрес, Аргентина
Помер 20 червня 2018(2018-06-20)[1] (74 роки)
Буенос-Айрес, Аргентина
Відомий як дипломат, політик, політологія
Місце роботи Університет Буенос-Айреса, Організація Об’єднаних Націй і Національний університет Ла-Плати
Громадянство  Аргентина
Освіта Паризький університет, Школа Флетчера права і дипломатіїd і University of the Salvadord
Політична партія Громадянський радикальний союз, Соціалістична партія Аргентини
Професія дипломат, політик
Нагороди

Медіафайли у Вікісховищі

Освіта і академічна діяльність

Данте Капуто народився в Буенос-Айресі в сім'ї емігрантів з італійської області Базіліката. Він закінчив Університет дель Сальвадор в Буенос-Айресі в 1966 році з дипломом політолога, потім отримав диплом у Школі права і дипломатії Флетчера при Університеті Тафта. З 1968 по 1972 рік обіймав різні посади в Організації американських держав, а в 1972 році отримав ступінь доктора соціології в Паризькому університеті. У 1973 році очолив Центр досліджень державної влади і управління в Інституті Торкуато ді Телла.

У 1976 році заснував Аргентинський центр соціальних досліджень. У 1981—1983 роках займався видавничою діяльністю.

Політична кар'єра

У період президентства Рауля Альфонсина (1983—1989) Капуто обіймав посаду міністра закордонних справ Аргентини. У 1988 році головував на 43-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Після відходу з поста міністра закордонних справ, Капуто обраний членом Палати депутатів, де був заступником голови Комітету у закордонних справах.

У 1992 році Капуто призначений спеціальним посланником ОАД та ООН на Гаїті. У 1993 році став представником Генерального секретаря ООН на Гаїті.

Будучи членом партії Громадянський радикальний союз, Капуто брав участь у створенні Фронту солідарної країни (ФРЕПАСО) перед загальними виборами в 1995 році. Пізніше в цьому ж році приєднався до лівоцентристської партії Новий простір (Nuevo Espacio). З 1996 року він був віце-президентом коаліції ФРЕПАСО від Нового простору. В 1997 році знову обраний депутатом. У 1998 році набув Народно-соціалістичну партію, залишаючись віце-президентом ФРЕПАСО до 2000 року[2]. У 1999 році брав участь у виборах кандидата від ФРЕПАСО для обрання на посаду мера Буенос-Айреса, але програв Анибалю Ібарре, який виграв вибори в 2000 році.

У 2000 році увійшов в уряд Фернандо де ла Руа, ставши міністром науки, технологій і виробничих інновацій. Пішов у відставку в лютому 2001 року.

З червня 2001 року по вересень 2004 року керував Регіональним проектом з розвитку демократії в Латинській Америці ПРООН.

20 червня 2018 року Капуто помер в одній з приватних клінік Буенос-Айреса від раку[3].

Примітки

Публікації

  • El rol del sector público en el cambio de la sociedad argentina entre 1930 y 1958 (tesis doctoral). París: Universidad de la Sorbona, 1972
  • El proceso de industrialización argentino entre 1900 y 1930. París: Instituto de Estudios de América Latina, 1970.
  • El poder militar en Argentina (1976—1981), en colaboración. Frankfurt: Verlag Klaus Dieter Vervuert, 1982.
  • Así nacen las democracias (en colaboración). Buenos Aires: Emecé, 1984
  • Democratic culture and governance. UNESCO-Hispamérica. 1992
  • América Latina y las democracias pobres. Madrid: Ediciones del Quinto Centenario, 1992.
  • Frepaso, alternancia o alternativa (con Julio Godio). Buenos Aires: Corregidor, 1996.
  • Argentina en el comienzo del tercer milenio (en colaboración). Buenos Aires: Atlántida.
  • [La democracia en América Latina. PNUD (director de la publicación), 2004. https://web.archive.org/web/20140525213906/http://www.votb.org/elsalvador/Reports/Report_Democracy_in_Latin_America_New.pdf]
  • Contribuciones al debate de la democracia en América Latina (PNUD). Buenos Aires: Santillana, 2005.
  • Nuestra democracia. PNUD, OEA (codirector de la publicación). México, DF: FCE, 2010.
  • "El desarrollo democrático en América Latina: entre la crisis de legitimidad y la crisis de sustentabilidad, " Revista SAAP, 2011.
  • «Política, dinero y poder — un dilema para las democracias de las Américas». OEA (Coordinador). México, DF: FCE, 2011

Література

  • Дипломатичний словник / під ред. А. А. Громико, А. Р. Ковальова, П. П. Севостьянова, С. Л. Тихвинського, в 3-х томах. — М: Наука, 1985—1986. — Т. 3, с. 643.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.