Даніель Вільєтті

Вільєтті на концерті в Агуас Дульсес, департамент Роча, у 2007.

Даніель Вільєтті на фестивалі для робітників тростинного цукру (peludos) у Белья-Уніон, департамент Артигас.

Народився 24 липня 1939 в родині музикантів — мати Ліда Індарт була піаністкою, батько — Седар Вільєтті гітаристом. В дитинстві Вільєтті захоплювався класичною і поп-музикоюм. Брав уроки гітари у викладачів Атіліо Рапати та Абеля Карлеваро, таким чином отритмуючи гарну підготовку як концертний артист, а потім, у 1960-тіприсвятив себе переважно популярній музиці.

Протягом цього десятиліття активно працював як композитор, співак, викладач та радіоведучий, що бувши частиною музики в Уругваї, популярність якої зростала. Брав участь у щотижневику "Маrchа" створив і керував студію "Núcleo de Educación Musical" ("Nemus"). Його першим звукозаписом став "Impresiones para canto y guitarra y canciones folclóricas" (1963), після якого будуть триватимуть ще п'ять проєктів до 1973.

Творчість Вільєтті набула радикального характеру з сильним соціальним та політичним (лівим) змістом, тексти пісень були пов'язані з популярною боротьбою в Уругваї та загалом в Латинській Америці. В рамках репресій лівих рухів, що передували військовому перевороту 1973 року, Вільєтті був ув'язнений у 1972. Кампанію за його звільнення з-за кордону очолювали Жан Поль Сартр, Франсуа Міттеран, Хуліо Кортасар та Оскар Німеєр.

У 1973 розпочалося заслання Вільєтті в Аргентині, яке згодом продовжиться у Франції, де він прожив одинадцять років. Під час заслання музикант відмовився від композиторської діяльності. Всі пісні того часу були опубліковані лише після його повернення в альбомі, записаному в прямому ефірі, "no por casualidad" ("не випадково") під назвою "Trabajo de ant". Однак він продовжував інтенсивну роботу журналіста та радіоведучого, і перш за все гастролював світом в музичних турах солідарності, засуджуючи диктатуру в Уругваї та низці країн Латинської Америки.

Вигнання Вільєтті закінчилося поверненням до Монтевідео 1 вересня 1984, де його зустріли тисячі людей. Декламацію музиканта запам'ятали як "найзахопливішу за останні 40 років кар'єри".

Звідтоді він відредагував та перевидав численні твори, серед яких вирізняється "A dos voces con Mario Benedetti" («Голос досвіду з Маріо Бенедетті») (1985), що є рекордним відображенням численних декламацій, виконаних із великим уругвайським поетом під час заслання, яким поділилися обидва.

Багато років було неможливо знайти записи Вільєтті, зроблені у період до диктатури, через купівлю лейбла "Orfeo" музичними транснаціональними корпораціями, що мали інші інтереси, та контракти, які пов’язували його з лейблом. Лише в 1999, після тривалого судового розгляду, Вільєтті вдалося повернути свої права. Перероблений ним самим альбом 1960-х та 1970-х був перевиданий на компакт-диску лейблом Ayuí/Tacuabé.

Паралельно зі своєю музичною діяльністю Вільєтті виконував напружене завдання з дослідження, збереження та поширення латиноамериканської музики. Роками він створював обширний музичний архів, який назвав "Memoria Sonora de América Latina" ("Звукова пам'ять Латинської Америки"). Альбом також включає інтерв'ю з музикантами та письменниками, здійснені протягом 40 років роботи.[4]

З 1994 Вільєтті робить радіопрограму "Tímpano"[5] на радіо El Espectador de Montevideo, яка транслювалася в Аргентині, Венесуелі та Франції, і включала записи з його архіву та нові інтерв'ю.

З 2004[6] вів телевізійну програму "Párpado"[7] на телеканалі Ciudad.[8]

27 листопада 2003 Відомча рада Монтевідео оголосила його почесним громадянином міста Монтевідео.[9]

Виступ Даніеля Віґлієтті в театрі Соліса в Монтевідео.

7 жовтня 2015 Сільвіо Родріґес отримав нагороду "Noel Nicola", присуджену латиноамериканським пісенним проєктом "Canto de Todos", фестивалем авторських пісень "Barnasants de Catalunya" та Кубинським музичним інститутом, вперше в "Casa de las Américas" у Гавані (Куба), там само, де в 1967 відбулася "Encuentro Internacional de la Canción Protesta" ("Міжнародна зустріч пісні протесту"), в якій Вільєтті брав участь серед багатьох музикантів з усього світу.[10]

Вільєтті помер у понеділок, 30 жовтня 2017, під час операції.[11][12]

Музична творчість Вільєтті характеризується особливим поєднанням елементів класичної музики, уругвайського та латиноамериканського фольклору. З «Hombres de Nuestro Tierra», свого другого альбому на два голоси з Хуаном Капаґорі, він розпочав спільну роботу з письменниками, а потім поклав на музику вірші Лібера Фалько, Сезара Вальєхо, Цирцеї Майї, іспанців Рафаеля Альберті та Федеріко Гарсії Лорки, кубинця Ніколаса Гільєна та ін.

Серед його найвідоміших композицій — "A desalambrar", "Canción para mi América", "Milonga de andar far" та "Gurisito".

Творчість Вільєтті має світове визнання, його пісні виконують співаки різних національностей, такі як Віктор Хара, Ампаро Очоа, Ізабель Парра, Джоан Мануель Серрат, Алі Праймера, Мерседес Соса, Чавела Варгас та Соледад Браво та багато інших.

25 липня 2020 журналіст Нельсон Діас опублікував у Facebook звинувачення проти Вільєтті щодо зґвалтування неповнолітньої. Після цієї скарги Лусія Вільєтті Форнер, племінниця музиканта, повідомила, що інцидент стався, коли музиканту було 27 років, і що жертвою стала одна з її племінниць, тоді 10-річна дівчина.[13] Журналіст Леонардо Хаберкорн поширив у Facebook слова Седара Вільєтті, батька Люсії та брата музиканта з боку батька, де він згадує, що його сім'я викривала справу про сексуальне насильство. [14] 29 липня 2020 року газета El País опублікувала лист, що суперечить звинуваченням, направлений зазначеним ЗМІ Сільвією Вільєтті, сестрою Даніеля Вільєтті. У листі Сільвія Вілгетті писала, що "поширене звинувачення, в якому я стала головною героїнею і яке натякає на мою сім'ю, не відповідає дійсності".[15]

• Textos, imágenes y audio sobre Daniel Viglietti y su última visita a Montreal (mayo de 2007) • Québec Noticias
• Cancionero y discografía de Daniel Viglietti
• Don Ata no está muerto, sí dormido (por Daniel Viglietti)
• Daniel Viglietti: Canción para mi América, de la serie 'Cuando el canto es poesía', (Por Juan Carlos Roque, Radio Nederland)
• Entrevista con Daniel Viglietti (Duración: 48 minutos) Por Juan Carlos Roque, Radio Nederland
• Daniel Viglietti desde España: un abrazo en Sol mayor Архівна копія на сайті Wayback Machine.

• Daniel Viglietti canta, "la lucha sigue". De la revista mexicana Proceso Архівна копія на сайті Wayback Machine.

• Che, Guía y Ejemplo: - Canciones de Daniel Viglietti dedicadas al Che Guevara
• Bibliografìa de Daniel Viglietti y tapa de sus discos
• Crónicas de Daniel Viglietti