Державний переворот

Держа́вний переворо́т — насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення.

Картина, що зображає убивство Гая Юлія Цезаря

Державний переворот

Насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади у результаті таємної змови. Переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення. Державний переворот може здійснюватися під керівництвом однієї або кількох політичних партій, нездатних завоювати владу іншим, демократичним шляхом (себто через вибори).

З огляду етимології «переворот» — це те саме, що й революція (лат. revolutio — поворот, переворот). Однак в політичній історії поняття «революція» застосовують до масштабних і тривалих процесів, що ведуть до глибоких, якісних змін в розвитку явищ суспільства, тоді як «переворот» застосовують власне до події зміни влади, що її наслідки не обов'язково є революційними за своїми масштабами або призводять до тріумфу в суспільстві реакційно-консервативних сил. Зазвичай, після перевороту в країні встановлюється диктатура, а іноді розпочинається громадянська війна.

Відомі державні перевороти

Палацовий переворот

Палацовий переворот — змова обмеженого кола осіб, наближених до правлячої особи (зазвичай монарха), або командирів гвардійських частин. Історії відомі кілька періодів, що їх можна схарактеризувати як епохи палацових переворотів. У середині III ст. н. е. Римська імперія пережила період «солдатських імператорів», коли за 33 роки, з 235 по 268 рр., на троні змінилося 14 імператорів. В епоху палацових переворотів у Російській імперії за 37 років, з 1725 по 1762 роки, верховні правителі змінювалися п'ять разів, причому майже в кожному випадку в результаті змови.

Відомі палацові перевороти
  • Переворот 1762 року — палацовий переворот у Росії 9 липня 1762, під час якого було скинуто імператора Петра III і на престол зійшла його дружина Катерина II. За тиждень за загадкових обставин скинутий імператор помер.
  • Вбивство Павла I (23/24 березня 1801) — вбивство російського імператора в результаті змови за участи гвардійських офіцерів. Новим імператором було проголошено сина Павла, Олександра.
  • Усунення від влади Хрущова (14 жовтня 1964) — внутрішній переворот в Політбюро ЦК КПРС, внаслідок якого було звільнено з усіх керівних постів Микиту Хрущова. Місце першого секретаря ЦК КПРС і фактичного керівника СРСР зайняв Леонід Брежнєв.

Путч

Переворот або заколот, що в ньому керівну та вирішальну роль відіграють військові, називають «військовим переворотом» або «путчем» (від нім. Putsch). Відповідно, режим, що прийшов до влади за допомогою путчу заведено називати «військовою диктатурою» або «хунтою». У результаті такого захоплення влади політичне управління в країні переходить до військових, що вони запроваджують у країні надзвичайний стан (стан облоги), обмежують громадянські права та свободи, розпочинають репресії проти противників військового режиму. Путч здійснюється шляхом військової змови та в більшості випадків із залученням обмеженого контингенту військ. Путчисти зазвичай зазнають невдачі.

Відомі путчі

Див. також

Джерела

Література
  • Г. Зеленько. Переворот державний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.549 ISBN 978-966-611-818-2
  • Е. Н. Глазунова. США и государственный переворот в Иране 1953 года (по материалам архива ЦРУ) // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2013. — № 3. — С. 100—117.(рос.)
  • Карл Маркс. Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта. — Харків, Державне видавництво України, 1925.
  • Фёдор Сергеев. «Операция Гватемала» (1954 г.) // «Вопросы истории» (Москва). — 1981. — № 8.(рос.)
  • Фёдор Cepreeв. Чили: анатомия заrовора. — Москва: Международные отношения, 1986.(рос.)
  • Carlson Anyangwe, Revolutionary Overthrow of Constitutional Orders in Africa, Langaa RPCIG, 2012.(англ.)
  • Ken Connor, David Hebditch, How to Stage a Military Coup: From Planning to Execution, Barnsley: Pen and Sword Books, 2008.(англ.)
  • Nicholas Cullather, Secret History: The CIA's classified account of its operations in Guatemala, 1952—1954, Palo Alto: Stanford University Press, 2006.(англ.)
  • Ariel Dorfman, Pilar Aguilera (ed.) and Ricardo Fredes (ed.), Chile: The Other September 11: An Anthology of Reflections on the 1973 Coup, Ocean Press, 2006, 120 pp.(англ.)
  • Mark J. Gasiorowski (ed.) and Malcolm Byrne (ed.), Mohammad Mosaddeq and the 1953 Coup in Iran, Syracuse University Press, 2004.(англ.)
  • D. J. Goodspeed, Six Coups d'État, New York: Viking Press, 1962.(англ.)
  • Richard H. Immerman, The C.I.A. in Guatemala: The Foreign Policy of Intervention, Austin: University of Texas Press, 1982.(англ.)
  • Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 1969.(англ.)
  • Curzio Malaparte, Technique du coup d'état, Paris: Bernard Grasset, 1931.(фр.)
  • Eric A. Nordlinger, Soldiers in Politics: Military Coups and Governments, Upper Saddle River NJ: Prentice-Hall, 1977.(англ.)
  • Kermit Roosevelt, Countercoup: The Struggle for the Control of Iran, New York: McGraw-Hill, 1979.(англ.)
  • Stephen Schlesinger and Stephen Kinzer, Bitter Fruit: The Story of the American Coup in Guatemala, Cambridge: Harvard University Press, 1999.(англ.)
  • Peter Dale Scott, «The United States and the Overthrow of Sukarno, 1965—1967», in Pacific Affairs, Summer 1985, pp. 239—264.(англ.)
  • Меженська О. Державний переворот як політичне явище (2016)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.