Дармоїдство

Дармоїдство — у просторіччі зневажливе «проживання на чужий кошт, чужою працею; неробство».[1] Аналогічним терміном є «Соціальний паразит» — пейоративна фраза, яка застосовується з кінця 1970-х для окремої людини чи групи людей, котрі живуть за рахунок іншої людини або соціальної групи. Інколи термін використовується полемічно у засобах масової інформації та політичних дебатах, і як правило, поширюється на безробітних, одержувачів соціальних допомог, довгострокових студентів (особливо в давньому історичному минулому), шукачів притулку, або навіть багатодітних сімей. Використання терміна «паразит» як біологічної метафори розвинулося з початку 17 століття.

Використання терміна

Залежно від точки зору, «соціальний паразит» може бути одним із кількох класів:

„У суспільстві, основаному на владі грошей, у суспільстві, де злидарюють маси трудящих і дармоїдствують жменьки багачів, не може бути «свободи» реальної і дійсної.“

Ленін, 10, 1949, 30

Слово «дармоїд» вживалося у деяких законодавчих актах Російської імперії, але не мало особливих ознак злочину. Петровський «Табель про ранги», визначаючи місце в ієрархії державної служби, деякою мірою давав можливість висунутися талановитим людям з нижчих станів. «Щоб тим охоту подати до служби і оним честь, а не нахабам і дармоїдам отримувати», — свідчила одна з описових статей закону. У дорадянські часи в поняття дармоїдства не вкладалося ніякого особливого соціально значущого контексту. Нероба жив за рахунок своїх близьких, суспільною мораллю це не схвалювалося, і не більше того. У Радянському Союзі під дармоїдством вже розумілося паразитичне існування не за рахунок окремих громадян, а за рахунок усього суспільства.

Дармоїдство в Радянському Союзі
Російський поет Йосип Бродський (1940 —1996) був засуджений у 1964 році на п'ять років виселення з Ленінграда в Архангельську область за дармоїдство. У 1987 році він отримав Нобелівську премію з літератури.

Дармоїдство (рос. тунеядство) у радянському законодавстві — «паразитичне існування за рахунок суспільства». За радянським кримінальним законодавством «тунеядство» каралося, а суть його полягала в тривалому, більше чотирьох місяців підряд (або протягом року в цілому), проживання повнолітньої працездатної особи на нетрудові доходи з ухиленням від суспільно корисної праці (ст. 209 КК РРФСР).[3]

4 травня 1961 року підставі ст. 12 Конституції Президія Верховної Ради РСФСР прийняла указ: рос. «Об усилении борьбы с лицами (бездельниками, тунеядцами, паразитами), уклоняющимися от общественно-полезного труда и ведущими антиобщественный паразитический образ жизни».[4]

У законодавстві СРСР в 1961—1991 роках — склад злочину, що полягав у «тривалому проживанні повнолітньої працездатної особи на нетрудові доходи з ухиленням від суспільно корисної праці». У Радянському Союзі, який оголосив себе державою робітників, кожна доросла працездатна людина повинна була працювати до офіційного виходу на пенсію. Таким чином, безробіття було офіційно та теоретично усунене. Ті, хто відмовився працювати, вчитися чи служити іншим способом, ризикували кримінально звинуватитись у дармоїдстві, відповідно до соціалістичного принципу «від кожного за можливостями, кожному за потребами». У 1961 році 130 000 людей були визначені як провідниками «антисоціального, паразитичного способу життя» в Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці.[5] Обвинувачення в паразитизмі часто застосовувались до дисидентів та відмовників, багато з яких були інтелектуалами. Оскільки їх твори розглядалися як проти режиму, держава заважала їм працевлаштовуватися. Наприклад, російський поет Йосип Бродський був звинувачений у дармоїдстві[6] з боку радянських властей. Судовий процес 1964 року встановив, що його ряд дивних робіт та роль поета не є достатнім внеском у суспільство.

Оскільки в часи радянської влади існувало особливе масове медіа і офіційна культура, то за незаконно організовані концерти музиканти могли бути переведені з розряду «самодіяльних артистів» в розряд «ідеологічних диверсантів», «дармоїдів»[7]. Будь-які неофіційні концерти в той час можна було представити як підсудну діяльність[8]. Не офіційні артисти «радянської естради» аж до 1987 року не могли заробляти на життя своєю музичною творчістю.

„Бюрократія цивільна і військова виявилась такою ж дармоїдствуючою і продажною, як і в часи кріпосного права.“

Ленін, 8, 1949, 35

Відповідальність за дармоїдство виключена Законом РСФСР від 5 грудня 1991 року[3]. В законодавстві РФ термін не вживається[3].

У словнику з етики за редакцією Тофтул М. Г.

Словник з етики за редакцією Тофтул М. Г. описує дармоїдство як соціально-психологічну форма поведінки і спосіб життя людини, що виявляється в стійкому і упертому небажанні працювати, відверненні від трудової діяльності, схильності до нетрудового одержання засобів до існування. Дармоїд веде дозвільний спосіб життя. Зневажає працю, паразитує на результатах праці інших людей. Тотожними або близькими за значенням стосовно слова «дармоїд» є такі терміни: «ледар», «нероба», «трутень», «паразит», «нахлібник», «похлібець», «кровосос», той, що «протирає штани». Дармоїдство, як правило, має дуже багато моральних вад. Особливого осуду заслуговують ті дармоїди, які мають неповнолітніх дітей. Дармоїди дуже часто стають злочинцями. У деяких державах дармоїдство карається законом. Безробітні не відносяться до армоїдів. Хоча відомо, що людина, яка здобула високу професійну підготовку, здатна оперативно освоїти нову кваліфікацію, яка користується попитом, має більшу ймовірність не втратити роботу.[9]

Білорусь

Політика, запроваджена у 2015 році, яку спостерігачі відзначили як таку, котра нагадує ініціативи радянських часів, включала податок для тих, кого вважали «соціальними паразитами».[10] Визначення людей, які у працездатному віці працюють до 183 днів на рік та не виключені до домогосподарств чи фермерів, які проживають на дому, у розмежуванні так званим «податкоом на дармаїдство» було призупинено після протестів у кількох великих міських центрах.[11]

Див. також

Примітки
  1. Дармоїдство // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. nazism.net, Nazi Ideological Theory. See Adolf Hitler, Mein Kampf, vol. 1 chapter 9 for prominent examples of the use of the word.
  3. Большой юридический словарь. — М.: Инфра-М. А. Я. Сухарев, В. Е. Крутских, А. Я. Сухарева. 2003.
  4. Указ Президиума ВС РСФСР от 04.05.1961 «Об усилении борьбы с лицами, уклоняющимися от общественно полезного труда и ведущими антиобщественный паразитический образ жизни» www.consultant.ru
  5. Євген Жирнов, Внушить полезный страх / Коммерсант, 2011-04-25
  6. Remnick, David (20 грудня 2010). Gulag Lite. The New Yorker. Процитовано 11 жовтня 2011.
  7. Рыбин А. В. Кино с самого начала. — Смоленський. — 1992. — С. 63-86
  8. Евгений Коган, Катя Щербакова «Не время такого способа жизни» Рокеры 80-х — о своей эпохе и о том, куда уходит русский рок / Журнал «Русский репортер», 11 мая 2011, № 18 (196)
  9. Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики: Словник. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416 с. ISBN 978-966-485-156-2 (с.:106)
  10. Erickson, Amanda (2017-03-10). «Belarus wanted to tax its unemployed 'parasites.' Then the protests started». Washington Post. ISSN 0190-8286
  11. «Білорусь призупиняє податок на дармоїдство». BBC News. 2017-03-09

Посилання

Література
  • Социальный паразитизм как тормоз общественного прогресса // Современные проблемы уголовного права и криминологии. — Владивосток, 1991. — С. 71—84.
  • Социально-правовые и медицинские аспекты борьбы с тунеядством, пьянством и наркоманией. — Владивосток, 1987. — 272 с — Соавт.: Яцков Л. П., Готлиб Р. М.
  • Боголюбова Т.А, Растегаев А. А. Исследование паразитического образа жизни как научно-криминологическая проблема // Организационно-правовые и управленческие проблемы борьбы с правонарушениями среди лиц, ведущих антиобщественный, паразитический образ жизни. Хабаровск, 1985. С.26.
  • Н. Н. Кондрашков. Тунеядство: Против закона и совести.
  • Ляпунов Ю. И. Ответственность за тунеядство. М., 1982, с. 23.
  • Клюшниченко, А. Административная борьба с тунеядством.
  • Шляпочников, А. С. Борьба с тунеядцами — всенародное дело.
  • Теньчов, Э. С. Посягательства на социалистическую собственность как опасное проявление социального паразитизма и уголовно-правовые средства борьбы с ними. // Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с проявлениями социального паразитизма. — Иваново, 1987. — С. 62—69
  • Щедрина, А. К. Борьба с тунеядцами.
  • Чубарев, В. Л., Женунтий, В. И Особенности личности тунеядца.
  • Красноокий, А. А. Прокурорский надзор за исполнением законов о борьбе с лицами, уклоняющимися от общественно полезного труда и ведущими паразитический образ жизни.
  • Перлов, И. Д. Суд и общественность в борьбе с тунеядцами.
  • Криминологические аспекты социального паразитизма // Организационно-правовые и управленческие проблемы борьбы с правонарушениями среди лиц, ведущих антиобщественный паразитический образ жизни: Сб. науч. тр. — Хабаровск, 1985. — С. 34- 40.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.