Девід Аптер

Девід Ернест Аптер (18 грудня 1924(19241218), Бруклін, Нью-Йорк — 4 травня 2010, Норт-Гейвен, Коннектикут) — американський політолог, експерт з питань демократизації і політичного насильства в Африці, Латинській Америці та Азії.

Девід Аптер
Народився 18 грудня 1924(1924-12-18)[1][2]
Бруклін, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[3]
Помер 4 травня 2010(2010-05-04)[2] (85 років)
Норт-Гейвен, Нью-Гейвен, Коннектикут, США[3]
Країна  США
Діяльність політолог
Alma mater Antioch Universityd, Принстонський університет (1954)[1] і Antioch Colleged
Науковий керівник Marion J. Levy Jr.d
Знання мов англійська[4]
Заклад Північно-Західний університет[1], Університет Каліфорнії (Берклі)[1], Чиказький університет[1] і Єльський університет[1]
Членство Американська академія мистецтв і наук
Magnum opus Choice and the Politics of Allocation: A Developmental Theoryd[1] і The Politics of Modernizationd[1]
Нагороди

Грант Ґуґґенгайма

Член Американської академії мистецтв і наук

Освіта: Прінстонський університет (1954), де пізніше отримав ступінь доктора філософії.

Нагороди: Грант Гуггенгайма в галузі суспільних наук для постійних мешканців США та Канади

Здійснив вагомий внесок у розвиток порівняльної політології, проводячи польові дослідження і викладаючи у багатьох провідних університетах світу, в тому числі Єльському, Прінстонському, Оксфордському університетах, а також в Нідерландському інституті перспективних досліджень.

Характеризуючи еволюцію порівняльних досліджень, Девід Аптер виділяв три етапи: інституціоналізм, девелопменталізм і неоінституціоналізм.

Етап інституціоналізму розглядався ним з моменту формування політичної науки як самостійного предмета. Інституційний підхід відрізняє концентрація уваги на вивченні механізмів функціонування політичних систем через вивчення структури і характеру функціонування систем державного управління різних країн. Визначає інституціоналізм як фундамент компаративної політичної науки. У часовому вимірі етап девелопменталізму припадає на 70–80-ті роки ХХ ст.

Уперше в політології ввів термін «консоціативність» — принцип організації влади, що базується на співпраці в рамках сформованої інституційної структури політичних еліт, що представляють різні відносно автономні сегменти суспільства.

Основні праці
  • «Ideology and discontent» (1964)
  • «Політика модернізації» (The politics of modernization) (1965),
  • «Політичний дискурс в Республіці Мао» (Revolutionary Discourse in Mao's Republic) (1994),
  • «Компаративна політика» (1996),
  • «Легітимізації насильства» (The Legitimization of Violence) (1997)

Див. також

Примітки
  1. Utter G. H. Apter, David E. // American Political Scientists: A Dictionary — 2 — Greenwood Publishing Group, 2002. — P. 7–9. — ISBN 978-0-313-31957-0
  2. SNAC — 2010.
  3. Freebase Data Dumps — Google.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.