Девід Ворк Ґріффіт

Девід Ворк Ґріффіт народився в Крествуді, біля Ла-Гранжа (округ Олдем, штат Кентуккі) 22 січня 1875 року. Сім'я Ґріффітів була валлійського походження, спочатку жила заможно, але батько Гріффіта під час громадянської війни став на бік Півдня і був полковником армії конфедератів. Після поразки Півдня сім'я Ґріффітів була розорена, і їм довелося жити на платню старшої дочки Метті, вчительки за професією[3]. Гриффіту було всього сім років, коли помер його батько, який залишив багатодітній родині одні борги. Подорослішавши, Гріффіт працював і на фермі, і в крамницях. Начитаний юнак, шанувальник Діккенса, він пробує себе в письменництві, посилає статті в газети і журнали.

До кіно Ґріффіт перепробував багато професій: він був редактором маленької газетки у своєму місті, потім в «Луїсвілльському кур'єрі», чорноробом, металургом, службовцем, бібліотекарем, ліфтером, «хлопчиком» при майданчику для гри в гольф, пожежником. У 20 років він став дрібним актором у трупах, що гастролюють країною. У самому кінці 1899 року Девід вирішив завоювати Нью-Йорк. Продавши велосипед брата за дев'ятнадцять доларів, він товарним поїздом вирушив на схід. Коли гроші скінчилися, довелося добиратися пішки і потім їхати «зайцем». У Нью-Йорку Гріффіт оселився в злиденному кварталі Бауер. Він прибирав хміль на полях, працював на металургійному заводі, влаштовувався матросом на баржу, а то і просто жебракував.

У 1904 році доля звела Гріффіта з актрисою Ліндою Арвідсон. Вони одружилися і в червні 1906 приїхали в Нью-Йорк, поступово там в трупу Томаса Діксона. Але грошей не вистачало. Гріффіт підробляв письменництвом, але і це заняття приносило гроші.

Ґріффіт мріяв стати письменником і тому все своє дозвілля витрачав на створення поем, оповідань і навіть п'єс. Деякі з його новел і віршів були опубліковані в популярних журналах. Його п'єса «Дурень і дівчина» два тижні йшла в Вашингтоні та Філадельфії в жовтні 1907 року.

Навесні 1907 року Девіду Ґріффіту порадили звернутися до кіностудій. Ґріффіт і його дружина отримали запрошення не тільки від «Байографа», а й від «Edison Studios». Так, для компанії «Edison Studios» Ґріффіт разом з Едвіном С. Портером зняв фільм «Врятований з орлиного гнізда», де сам зіграв роль запеклого горця, що в дитинстві врятувався з пазурів хижака[3].

Восени того ж 1907 року Ґріффіт грав головну роль у фільмі-гонитві «Снігове чудовисько». У цей час Ґріффіт почав писати сценарії. Однією з його перших робіт був сценарій до мелодрами Віктор Сарду «Туга». Він запропонував її Портеру, але, отримавши відмову, передав компанії Едісона[3].

«Байограф» ставить фільм за сценарієм Ґріффіта «Старий лихвар Ісаак». На початку червня 1908 на Саунд Біч у Нью-Джерсі Ґріффіт почав зйомку свого першого фільму «Пригоди Доллі».

17 серпня 1908 Ґріффіт був запрошений «Байографом» як головний режисер з окладом в 50 доларів на тиждень. Він підписав річний контракт, за яким, за звичаєм того часу, одержував відсотки з продажу поставлених ним фільмів, і почав випускати по два фільми на тиждень з участю Флоренс Лоуренс.

Монтаж в цілому існував уже в перші роки кінематографу. Монтажери просто обрізали і склеювали шматки плівки. Д. Ґріффіт відкрив монтаж як творчий процес. Великі, далекі, середні плани, зйомка руху, різкі напливи— все це заслуга батька кінематографу.

Будучи за своєю природою новатором і експериментатором, він творчо підійшов до нового для себе справі. Критик Джеймс Аги писав: «Спостерігати за роботою Гріффіта — це те ж саме, що бути свідком зародження мелодії або бачити, як вперше використовуються важіль і колесо це і є народження нового мистецтва». Кожним новим прийомом — будь то зміна форми екрану, поглиблення переднього, заднього і середнього планів або навмисні розриви сюжету — Гріффіт надавав фільмів драматичне напруження, складність роману і красу живопису. Надзвичайно цікаві розповіді оператора Бітцер про те, як створювали «вуалі» і «затемнення», пропалюючи сигаретою діри в шматку серпанку, про те, як, випадково знявши «напівтемний» кадр, він, Битцер, жахнувся, а Гріффіт захопився.

Деякі прийоми, часом приписувані Гриффіту, наприклад, великий план або зникнення зображення, вже вживалися до нього. Але саме Гріффіт довів ці прийоми до досконалості, звів воєдино всі, що використовувалося раніше, і показав захоплюючі дух можливості кіно. Він створив професію кінорежисера. Адже, як зазначає автор книги про Гріффіт Л. Трауберг, «завдання режисера була не тільки завданням знаходження» затемнення «, навіть зовсім не нею, — потрібно жити» однією душею «, в одному ритмі з глядацьким залом. Саме цим нервовим ритмом володів майже з першого фільму режисер „Байограф“, і це те, що зробило його режисером номер один»

Перш ніж Гріффіт звів всі технічні прийоми в систему, пройшло п'ять років, які можна характеризувати як роки пошуків, знахідок, втрат, просування навпомацки. За п'ять років в «Байограф» Девід Ворк Гріффіт зробив чотириста з гаком невеликих (що складаються з однієї частини) фільмів. Глядацький успіх його картин багато в чому визначала напружена фабула і, звичайно ж, щасливий кінець захоплюючих історій («Відокремлена вілла», «Дівчина, якій довірені гроші» і ін.).

Гріффіт не обмежився гостросюжетними фільмами. Він з самого початку став вводити в репертуар «Байограф» екранізаціїкласичних літературних творів («Приборкання норовливої» Шекспіра, «Воскресіння» Толстого). Гріффіт постійно розбудовував репертуар, використовував нові теми, одночасно вдосконалюючи природну манеру акторської гри. Він наполегливо рекомендував акторам уважно спостерігати життя, але не механічно копіювати побачене, а переживати, включати уяву.

Гріффіт виховав цілу плеяду майстрів кіноекрану, серед яких Мері Пікфорд, Ліліан і Дороті Гіш, Мей Марш, Річард Бартелмес, Роберт Харрон і багато інших.

У 1914 році журналіст Френк Вудс запропонував режисерові екранізувати роман священика Т. Діксона «Людина клану», про війну Півночі і Півдня. Будучи самим з півдня, Гріффіт захопився цією ідеєю. Він поставив перед собою завдання відтворити справжню історію Громадянської війни, розповісти правду про цій нелегкій періоді американської історії. Його прагнення до достовірності було настільки велике, що він запросив для консультацій ветеранів Громадянської війни. Вони допомогли відшукати натуру, схожу на справжні поля битв. З їх допомогою Гріффіт намагався відтворити реальну обстановку битв. Фільм зняли за дев'ять тижнів, однак на монтаж, редактуру і музичну партитуру Гріффіт витратив більше трьох місяців.

8 лютого 1915 року в Лос-Анджелесі відбулася прем'єра першого повнометражного фільму Гріффіта, який отримав назву «Народження нації». Показ йшов майже три години. Уже перші сцени, особливо атака з прапором в руках, викликали оплески. У другій частині фільму глядач повністю був захоплений дійством. Сцени з Мей Марш викликали ридання в усьому залі, а смерть її — загальний стогін жаху. Фінальна стрибка, особливо кадр, знятий із спеціально виритої траншеї, коли коні летять прямо на апарат, йшла під суцільні оплески (оркестр вельми сприяв цьому, виконуючи «Політ валькірій» Вагнера). Коли фільм закінчився (в кадрі тих, хто бавиться дітей виникало бачення Христа), почалася овація. Глядачі, вставши з місць, кричали, аплодували. Фільм приніс 50 мільйонів доларів, в той час як на його виробництво і рекламу було витрачено всього 110 тисяч.

Незважаючи на комерційний успіх, «Народження нації» викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Режисерське трактування подій Громадянської війни багатьох не влаштовувала — так само, як і виправдання расизму (так, фільм прославляє Ку-клукс-клан, який був на той час під забороною, і розповідає про боротьбу білих громадян проти «чорного терору» в перші роки після закінчення громадянської війни в США).

Тим часом Гріффіт задумує ще більш грандіозний проект. У 1916 році він ставить «Нетерпимість». Фільм складається з чотирьох сюжетів: боротьба вавилонського царя Валтасара з жерцями, розп'яття Ісуса Христа, знищення католиками гугенотів у Варфоломіївську ніч і, нарешті, останній епізод, вже з цього часу, розповідає, як бездушний закон ледь не стратив невинну людину. Наскрізна ідея фільму полягала в тому, що фарисеї всіх часів і народів хоч і оголошують себе захисниками істинної віри, але насправді ж цю віру зневажають і розпинають. Сюжети були пов'язані між собою образом Богоматері, гойдає колиску. Звучали рядки Уолта Уїтмена: «Нескінченно гойдається колиска, що з'єднує сьогодення і майбутнє». Фільм завершувався планом Голгофи і алегорією Хреста, що розганяє земну темряву.

Проте в прокаті «Нетерпимість» зазнала провалу. Два мільйони збитків! Можливо, в 1916 році глядач не був готовий до сприйняття відкриттів інтелектуального кінематографа. Серед причин невдачі називалася і несприятлива політична ситуація.

Напередодні вступу США в Першу світову війну Гріффіт поїхав до Лондона на прем'єру «Нетерпимості». Фільм був захоплено прийнятий критикою і публікою. Прем'єр-міністр Ллойд Джордж сказав, що в руках Гріффіта найбільша влада — вміння впливати на уми людей, і запропонував режисерові зняти пропагандистську стрічку. В результаті був випущений перший і найбільш значний фільм («Серце світу») про боротьбу союзних армій в світовій війні. Його прем'єра відбулася з тріумфом 4 квітня 1918 року в Нью-Йорку.

У грудні 1918 року Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс (через кілька місяців створили разом з Гріффітом і Чапліном кінокомпанію «Юнайтед Артистс» — «Об'єднані художники») звернули увагу Девіда на один з розповідей Берка — «Китаєць і дівчинка». У картині, що отримала назву «Зламані пагони», три основні персонажі — три мешканця портової околиці Лондона. Малоудачлівий боксер, його юна дочка і китаєць, власник крамниці. Для боксера, пропащого негідника, дочка — об'єкт постійних знущань. «Чому ти ніколи не посміхаєшся ?!» — ричить він, і дівчинка (Ліліан Гіш), щоб догодити йому, піднімає двома пальчиками куточки рота, розтягуючи їх в посмішку. Ця посмішка стала однією з найбільших знахідок в історії світового мистецтва — жодна серйозна книга про кінематограф не обходиться без згадки про неї.

У 1921 році Гріффіт знімає картину «Дві сирітки» по мелодрамі Д'Еннері і Кормона. Цей супербойовик мав почесну комерційну кар'єру, але все ж приніс збитки, оскільки з ним конкурував однойменний італійський фільм. Тут, в «сирітки», Гріффіту в останній раз вдалося передати епічне подих часу.

Але потім Гріффіт потрапляє в смугу невдач. Останні фільми викликають повагу і — розчарування. «Нове блискучий твір містера Гріффіта, на жаль, не є блискучим». Гріффіт починає нервувати і позбавлятися від акторів. Після гігантського успіху Мей Марш в «Нетерпимості» він зняв її тільки в слабкому фільмі «Біла троянда». Бартелмеса відставляє після чудової роботи в «Зламаних пагонах» і «По дорозі на Схід». Нарешті відправляє у відставку і Ліліан Гіш.

Гріффіт зняв Демпстер у фільмі «Одна тривожна ніч» (1922), разом з Мей Марш — в «Білій троянді» (1923). Оглядачі відзначили лише Мей Марш і молодого театрального актора Айвора Новелло в результаті ні Новелло, ні Марш більше у Гріффіта не знімалися.

У 1923 році режисер готує великий патріотичний фільм з гучною назвою «Америка», присвячений історії звільнення американських колоній від англійського панування. Фабула була взята у модного письменника Роберта Чемберса.

Щоб платити борги — старі, за «Нетерпимість», і нові, за «незалежну» компанію «Гріффіт», в 1924 році Девід Уорк надходить на службу в фірму «Феймос плейерс» («Парамаунт»), до Адольф Цукор. Але і тут його переслідують невдачі. Чи не користуються комерційним успіхом стрічки «Саллі з тирси», «Дівчина Ройл», «Скорбота сатани».

Гріффіт повертається в фірму «Юнайтед Артистс», де господарем став Джозеф Шенк. І цей, 1927й рік, став ще більш катастрофічним для режисера. Провали фільмів і — втрата актриси. Демпстер воліє кинути невдачливого генія. Гріффіт став сильно пити. Битцер з відчаєм пише, що «король екрану» перетворився на безпорадного старого.

Ґріффіт зробив для «Юнайтед артист» ще один фільм, «Боротьба», який був знятий з екранів після перших же демонстрацій. Великого режисера обігнав час і те мистецтво, яке багато в чому завдяки йому утвердилося і розвинулося в Сполучених Штатах. Йому довелося дотримуватися нових віянь в кіно, комерціалізувати свій талант, підлаштуватися до Голлівуду, але він був для цього пристосований куди менше, ніж, наприклад, Сесіль Блаунт Де Мілль. Йому давали великі кошти, але він не зміг використати своїх шансів. Голлівуд не пробачив йому збитків. Його безжально виганяли звідусіль.

У 1935, на завершення творчої кар'єри, Ґріффіту присуджений почесний «Оскар» за «внесок у розвиток мистецтва кіно». Вважається, що він ввів в кінематограф систему культури, визначив формування всієї подальшої кіноіндустрії.

Ґріффіт більше не зняв жодного фільму, і про нього забули всі до його смерті, 23 липня 1948 від крововиливу в мозок в мебльованих кімнатах голлівудського готелю «Нікербокер». До останніх днів у нього вистачало грошей на цілком забезпечене життя, але протягом п'ятнадцяти років він страждав від неможливости повернутися на студію.

У практиці американського кіно введені Ґріффітом прийоми монтажу отримали спеціальну назву: паралельний монтаж (англ. cross-cut), перехресний монтаж (англ. cut back або англ. flash back), короткий монтаж (англ. switch back)[3].

За Ґріффітом: паралельна дія — дія, яка проходить в декількох планах одночасно.