Мері Пікфорд

Акторка тричі виходила заміж. 7 січня 1911 року вісімнадцятирічна Пікфорд вийшла заміж за Оуена Мура, актора ірландського походження, в дуеті з яким часто знімалася. Її мати протягом багатьох років мала великий вплив на Мері й не розділяла симпатію дочки до Мура, тому деякий час подружжя приховувало від неї свої відносини. Їхній шлюб виявився невдалим через алкоголізм Мура і його неприйняття популярності дружини. Вони жили окремо з 1914 року, а потім Пікфорд зав'язала роман з Дугласом Фербенксом — в той час він виступав на Бродвеї і незабаром став настільки ж знаменитий в кіно, як і Мері.

Деякий час вони зберігали свій зв'язок в секреті від оточення. Позаяк Фербенкс був одружений, Пікфорд побоювалася, що розголос призведе до скандалу, і не хотіла псувати свою бездоганну репутацію. Однак вони з'являлися разом на публіці під час благодійних турів 1918 року. 2 березня 1920 року Пікфорд нарешті розлучилася з Муром, і в пресі стали з'являтися чутки про її можливий шлюб з Фербенксом. Незважаючи на те, що актриса заявила про безпідставність подібних чуток, 28 березня того року вона все-таки вийшла за Фербенкса (актор розлучився ще в листопаді 1919 року).

Церемонія пройшла в закритому колі — не були запрошені навіть їхні близькі друзі, включаючи Чарлі Чапліна, а свідками виступили зведений брат нареченого Джон Фербенкс і актриса Марджорі Доу. 19 травня 1920 молодята вирушили на пароплаві Royal George в Європу і провели там все літо. Восени 1920, незабаром після того, як вони повернулися до Америки, Пікфорд була побічно залучена в скандал, коли 10 вересня того року дружина її брата Джека, актриса Олів Томас, померла у Франції, випадково випивши розчин сулеми (цими ліками її чоловік намагався вилікуватися від хронічного сифілісу).

Фербенкс показує Пікфорд як треба стріляти з лука (1922 рік)

Після медового місяця зоряна пара оселилися разом у величезному маєтку Фербенкса неподалік від Лос-Анджелеса, яке отримало назву від злиття їхніх імен — Пікфер. Протягом 20-х років Пікфорд і Фербенкс становили найвідомішу подружню пару Голлівуду. На проведених в їх маєтку прийомах збирався цвіт артистичного, політичного та інтелектуального спільнот тих років. У 1927 році вони стали першими акторами, які залишили відбитки своїх долонь на цементній плиті перед входом в кінотеатр Grauman's Chinese Theatre. Слава супроводжувала акторів по всьому світу.

Однак цей шлюб актриси розпався. Через щільність знімального графіка подружжя проводило один з одним небагато часу. Крім цього, Фербенкс любив подорожувати, і, починаючи з 1930 року, їздив сам, залишаючи дружину вдома. На початку 1930-х він захопився британською актрисою Сільвією Ешлі, і цей роман підвів риску під його шлюбом з Пікфорд. Вони стали жити окремо і розлучилися 10 січня 1936 року. Того року Фербенкс побрався з Ешлі. Пікфорд теж недовго залишалася сама. 24 червня 1937 вона вийшла заміж за актора і джазового музиканта Чарльза «Бадді» Роджерса (свого партнера у фільмі 1927 «Моя кохана дівчина»), але зберегла почуття до Фербенкса і, коли в 1939 році він помер від серцевого нападу, глибоко переживала втрату. У 1943 і 1944 роках Пікфорд і Роджерс усиновили відповідно хлопчика Рональда Чарльза і дівчинку Роксанну. Вони прожили разом понад сорок років до самої смерті актриси в 1979 році.

Могила Мері Пікфорд на цвинтарі в Каліфорнії

Пікфорд впродовж довгого часу зберігала в Голлівуді статус впливової особи, навіть після завершення кар'єри. У 1940-х роках вона займалася продюсуванням фільмів, випустивши, серед інших, драму «Спи, любов моя» (1948) з Клодет Кольбер і комедію «Щаслива любов» (1949) з братами Маркс. Її приватне життя, між тим, було далеким від ідеального. За кілька років вона втратила одного за іншим всіх своїх близьких родичів. У 1928 році померла її мати, в 1933 — брат Джек, в 1936 — сестра Лотті. Болюче розставання з Фербенксом теж сприяло розвитку депресії, і актриса захворіла на алкоголізм.

Її усиновлені діти, подорослішавши, рано пішли з дому. Згодом Пікфорд стала вести дуже відокремлене життя і рідко покидала Пікфер, дозволяючи відвідувати себе тільки Ліліан Гіш, своєму пасинкові Дугласу Фербенксу-молодшому і деяким близьким друзям. У середині 1960-х років вона спілкувалася із зовнішнім світом по телефону, не виходячи зі спальні. У 1976 році Пікфорд нагородили почесним «Оскаром» за внесок в розвиток кінематографу, і знімальна група, спрямована в Пікфер, зафіксувала короткий подячний виступ актриси.

Незадовго до смерті Пікфорд звернулася до уряду Канади з проханням відновити її громадянство, яке, як вона вважала, було втрачене після шлюбу з Фербенксом, американським громадянином. Канада задовольнила прохання знаменитої співвітчизниці, й таким чином на схилі років у неї з'явилося подвійне громадянство. Мері Пікфорд — улюблениця Америки, колись обожнювана мільйонами — померла від крововиливу в мозок 29 травня 1979 року у віці вісімдесяти семи років. Вона була похована на цвинтарі меморіального парку Форест-Лаун в Каліфорнії на тій же ділянці, де покоїлися її мати, брат і сестра.

Влітку 1926 року Пікфорд і Фербенкс побували в Радянському Союзі, де потім була випущена книга «Вони у нас. Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс в СРСР». Також в 1927 році вийшов фільм Сергія Комарова «Поцілунок Мері Пікфорд». Його виробництво було саме по собі курйозом: документальні кадри із хроніки перебування акторів в Україні (зокрема епізод, де Мері поцілувала одного з шанувальників) були змонтовані з відзнятим вже після їхнього від'їзду матеріалом. У результаті вийшла комедія про простого хлопця Гога, якому не щастить у коханні, але після поцілунку зірки дами починають звертати на нього увагу. Пікфорд дізналася про існування цього фільму тільки в кінці життя.