Мері Пікфорд

Ме́рі Пі́кфорд (англ. Mary Pickford; 8 квітня 1892 29 травня 1979) — американська акторка театру та кіно, ірландка за походженням. Виконавиця ролей дівчат-підлітків у мелодраматичних та трагікомічних фільмах. Організатор власної фірми «Пікфорд філм корпорейшен» (1916 рік), співвласник фірми «Юнайтед Артістс» (1919), продюсер, один з організаторів Фонду допомоги похилим кінопрацівникам. Автор книги мемуарів «Сонячне світло та тінь» (1955 рік).

Мері Пікфорд
англ. Mary Pickford
Ім'я при народженні Гледіс Мері Сміт
Народилася 8 квітня 1892(1892-04-08)[1][2][…]
Торонто, Канада[3]
Померла 29 травня 1979(1979-05-29)[1][2][…] (87 років)
Санта-Моніка, окр. Л.-Анджелес, Каліфорнія, США[3][4]
  • геморагічний інсульт
  • Поховання
    Громадянство  США
    Релігія католицтво, Методизм і Christian Scienced
    Діяльність кінопродюсерка, кіноакторка, кінорежисерка, сценаристка, письменниця, акторка театру, акторка
    Роки діяльності 19091949
    Чоловік їх три — актор Оуен Мур, Дуглас Фербенкс, диригент Ч. Роджерс
    Батьки John Charles Smithd[5]
    Charlotte Hennessyd[5]
    Брати / сестри Jack Pickfordd, Lottie Pickfordd і Olive Thomasd
    IMDb nm0681933
    Автограф
    Нагороди та премії

     Мері Пікфорд у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Життєпис

    Справжнє ім'я Мері Пікфорд — Гледіс Мері Сміт. Народилася вона у місті Торонто (Канада) в родині бідних емігрантів з Ірландії. Її батько був корабельним кухарем. Він помер, коли Гледіс було 4 роки. Тоді мати майбутньої кінозірки — Шарлотта Сміт — влаштувалася до мандрівного театру. Поступово Гледіс також почала брати участь у театральних постановках.

    У 1905 юну, але досвідчену провінційну акторку, запросили до найкращого американського театру того часу, до відомого антрепренера, режисера й драматурга Девіда Беласко. Тут вона отримала головні ролі, грала на Бродвеї, в Чикаго і Бостоні. Гледіс узяла собі псевдонім «Мері Пікфорд» (так звали її бабусю). Того ж часу вона вперше взяла участь у зйомках фільму «Дорога долі» (1910 рік) у режисера Д. Гріффіта. Робота над картиною проходила на кіностудії «Байограф». Мері для участі в кіно вимушена була пересилити себе (задля додаткового заробітку). Того часу для акторів театру участь у кіно вважалося принизливою.

    Поступово Мері Пікфорд почало подобатися зніматися у фільмах. Вона вдосконалила свою майстерність. У кінофільмах Пікфорд здебільшого грала дівчат-підлітків та юначок. Спочатку на «Байографі» М. Пікфорд заробляла 75 доларів на тиждень. Але в 1910 році підписала контракт з «Індпендент моушн пікчерз» (засновником компанії був Карл Лемл) на 125 доларів на тиждень. Того ж року вона вийшла заміж за кіноактора Оуена Мура, але вже в 1920 році розлучилася.

    У 1912 році Пікфорд повернулася до театру Д. Беласко, де продовжила грати головні ролі. Але у 1914 році на запрошення засновника «Парамаунт корпорейшен» Адольфа Цукора Мері Пікфорд назавжди перейшла до кіно. Тут почався видатний етап її кар'єри. У її контракті чітко було окреслено амплуа актриси — дівчина-підліток. Її гонорар — 500 доларів на тиждень. Вона багато знімалась у фільмах, слава її росла. І не тільки в Америці, а й у Європі, особливо у Великій Британії.

    У 1916 році Мері Пікфорд заснувала власну кінокомпанію — «Пікфорд філм корпорейшен». У 1917 році вона стала найдорожчою акторкою (отримувала 1 млн доларів на рік) та займала 1-е місце серед американських акторів (другим був Чарлі Чаплін). А у 1919 році спільно з Чапліном, Д. Гриффітом та майбутнім чоловіком Дугласом Фербенксом (з 1920 року) стала співзасновником фірми «United Artists».

    У 1923—1924 вона намагалася грати «дорослі» ролі, але вони не мали успіху. 1929 року Пікфорд знялась у звуковому фільмі «Кокетка», за який отримала премію «Оскар». Але акторська кар'єра була закінчена. У 1929 році вона розлучилася з Фербенксом.

    Тоді Пікфорд активно почала займатися продюсерською діяльністю, кінобізнесом, брала участь у радіопередачах, створила Фонд допомоги похилим працівникам кіно. У 1955 році написала книгу «Сонячне світло і тінь». Незабаром вийшла заміж за відомого диригента Ч. Роджерса.

    Мері Пікфорд, 1921

    Особисте життя

    Акторка тричі виходила заміж. 7 січня 1911 року вісімнадцятирічна Пікфорд вийшла заміж за Оуена Мура, актора ірландського походження, в дуеті з яким часто знімалася. Її мати протягом багатьох років мала великий вплив на Мері й не розділяла симпатію дочки до Мура, тому деякий час подружжя приховувало від неї свої відносини. Їхній шлюб виявився невдалим через алкоголізм Мура і його неприйняття популярності дружини. Вони жили окремо з 1914 року, а потім Пікфорд зав'язала роман з Дугласом Фербенксом — в той час він виступав на Бродвеї і незабаром став настільки ж знаменитий в кіно, як і Мері.

    Деякий час вони зберігали свій зв'язок в секреті від оточення. Позаяк Фербенкс був одружений, Пікфорд побоювалася, що розголос призведе до скандалу, і не хотіла псувати свою бездоганну репутацію. Однак вони з'являлися разом на публіці під час благодійних турів 1918 року. 2 березня 1920 року Пікфорд нарешті розлучилася з Муром, і в пресі стали з'являтися чутки про її можливий шлюб з Фербенксом. Незважаючи на те, що актриса заявила про безпідставність подібних чуток, 28 березня того року вона все-таки вийшла за Фербенкса (актор розлучився ще в листопаді 1919 року).

    Церемонія пройшла в закритому колі — не були запрошені навіть їхні близькі друзі, включаючи Чарлі Чапліна, а свідками виступили зведений брат нареченого Джон Фербенкс і актриса Марджорі Доу. 19 травня 1920 молодята вирушили на пароплаві Royal George в Європу і провели там все літо. Восени 1920, незабаром після того, як вони повернулися до Америки, Пікфорд була побічно залучена в скандал, коли 10 вересня того року дружина її брата Джека, актриса Олів Томас, померла у Франції, випадково випивши розчин сулеми (цими ліками її чоловік намагався вилікуватися від хронічного сифілісу).

    Фербенкс показує Пікфорд як треба стріляти з лука (1922 рік)

    Після медового місяця зоряна пара оселилися разом у величезному маєтку Фербенкса неподалік від Лос-Анджелеса, яке отримало назву від злиття їхніх імен — Пікфер. Протягом 20-х років Пікфорд і Фербенкс становили найвідомішу подружню пару Голлівуду. На проведених в їх маєтку прийомах збирався цвіт артистичного, політичного та інтелектуального спільнот тих років. У 1927 році вони стали першими акторами, які залишили відбитки своїх долонь на цементній плиті перед входом в кінотеатр Grauman's Chinese Theatre. Слава супроводжувала акторів по всьому світу.

    Однак цей шлюб актриси розпався. Через щільність знімального графіка подружжя проводило один з одним небагато часу. Крім цього, Фербенкс любив подорожувати, і, починаючи з 1930 року, їздив сам, залишаючи дружину вдома. На початку 1930-х він захопився британською актрисою Сільвією Ешлі, і цей роман підвів риску під його шлюбом з Пікфорд. Вони стали жити окремо і розлучилися 10 січня 1936 року. Того року Фербенкс побрався з Ешлі. Пікфорд теж недовго залишалася сама. 24 червня 1937 вона вийшла заміж за актора і джазового музиканта Чарльза «Бадді» Роджерса (свого партнера у фільмі 1927 «Моя кохана дівчина»), але зберегла почуття до Фербенкса і, коли в 1939 році він помер від серцевого нападу, глибоко переживала втрату. У 1943 і 1944 роках Пікфорд і Роджерс усиновили відповідно хлопчика Рональда Чарльза і дівчинку Роксанну. Вони прожили разом понад сорок років до самої смерті актриси в 1979 році.

    Могила Мері Пікфорд на цвинтарі в Каліфорнії

    Останні роки життя

    Пікфорд впродовж довгого часу зберігала в Голлівуді статус впливової особи, навіть після завершення кар'єри. У 1940-х роках вона займалася продюсуванням фільмів, випустивши, серед інших, драму «Спи, любов моя» (1948) з Клодет Кольбер і комедію «Щаслива любов» (1949) з братами Маркс. Її приватне життя, між тим, було далеким від ідеального. За кілька років вона втратила одного за іншим всіх своїх близьких родичів. У 1928 році померла її мати, в 1933 — брат Джек, в 1936 — сестра Лотті. Болюче розставання з Фербенксом теж сприяло розвитку депресії, і актриса захворіла на алкоголізм.

    Її усиновлені діти, подорослішавши, рано пішли з дому. Згодом Пікфорд стала вести дуже відокремлене життя і рідко покидала Пікфер, дозволяючи відвідувати себе тільки Ліліан Гіш, своєму пасинкові Дугласу Фербенксу-молодшому і деяким близьким друзям. У середині 1960-х років вона спілкувалася із зовнішнім світом по телефону, не виходячи зі спальні. У 1976 році Пікфорд нагородили почесним «Оскаром» за внесок в розвиток кінематографу, і знімальна група, спрямована в Пікфер, зафіксувала короткий подячний виступ актриси.

    Незадовго до смерті Пікфорд звернулася до уряду Канади з проханням відновити її громадянство, яке, як вона вважала, було втрачене після шлюбу з Фербенксом, американським громадянином. Канада задовольнила прохання знаменитої співвітчизниці, й таким чином на схилі років у неї з'явилося подвійне громадянство. Мері Пікфорд — улюблениця Америки, колись обожнювана мільйонами — померла від крововиливу в мозок 29 травня 1979 року у віці вісімдесяти семи років. Вона була похована на цвинтарі меморіального парку Форест-Лаун в Каліфорнії на тій же ділянці, де покоїлися її мати, брат і сестра.

    Пікфорд і Україна

    Влітку 1926 року Пікфорд і Фербенкс побували в Радянському Союзі, де потім була випущена книга «Вони у нас. Мері Пікфорд і Дуглас Фербенкс в СРСР». Також в 1927 році вийшов фільм Сергія Комарова «Поцілунок Мері Пікфорд». Його виробництво було саме по собі курйозом: документальні кадри із хроніки перебування акторів в Україні (зокрема епізод, де Мері поцілувала одного з шанувальників) були змонтовані з відзнятим вже після їхнього від'їзду матеріалом. У результаті вийшла комедія про простого хлопця Гога, якому не щастить у коханні, але після поцілунку зірки дами починають звертати на нього увагу. Пікфорд дізналася про існування цього фільму тільки в кінці життя.

    Фільмографія

    Нагороди

    • Приз «Оскар» за роль у фільмі «Кокетка». 1929 рік.
    • Спеціальний приз «Оскар» за внесок у розвиток кінематографу. 1979 рік.

    Примітки

    Посилання

    • Whitfield, Eileen Pickford: The Woman Who Made Hollywood (University Press of Kentucky, 1997) ISBN 0-8131-2045-4 (англ.)
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.