Дезертирство українських поліцейських на Волині в 1943 році

Існує кілька версій причини дезертирства шуцманів. Найпоширеніша з них — це те, що бандерівське керівництво на Волині, відразу після отримання інформації про підсумки III конференції ОУН-Б, віддало своїм людям, які там служили, наказ піти в партизани, а це дезертирство породило ланцюгову реакцію — спроби німецької протидії і, в результаті, втечу інших поліцейських. Втім, можливо, що і так заплановане дезертирство було прискорене викриттям поліцейських, пов'язаних з ОУН, і загрозою арешту з боку гестапо[2]. Іншою версією причини дезертирства є радянська провокація. Радянський партизанський командир Антон Бринський прагнучи сприяти дезертирства в поліції і послабити таким чином німців, не передбачив, що поліцейські, замість того, щоб йти в його загони, потраплять до націоналістів. Тому радянські партизани необачно прискорили активізацію дій бандерівського партизанського руху[3]. Варто відзначити, що якщо «радянська провокація» проти українських поліцейських і призвела до втечі українських поліцейських в ліси до УПА, то вона послужила тільки спусковим гачком до цього, але не основною причиною — втеча волинських поліцейських в УПА планувавалася українськими націоналістами незалежно від зазначених подій. Причому ініціатором догляду українських поліцейських був Дмитро Клячківський. Перехід поліцейських в УПА, як вже було сказано раніше, добре узгоджувався з планами створення повстанської армії[2].

Дезертирства почалися на початку березня 1943 року. Поліцейські тікали не тільки з ділянок в невеликих селах, але і в великих містах — Ковелі, Луцьку, Горохові. Часто приводом для дезертирства був напад на поліцейський відділок або в'язницю загонів УПА:

• 9 березня 1943 року боївка ОУН-Б під проводом Івана Климишина «Крука» напала на Бережці. Скориставшись нападом, українські поліцаї атакували німців і вбили їх;
• 18 березня 1943 року українські поліцаї вбили коменданта й утекли з поліцейської дільниці в Боремелі.
• 20-22 березня з Луцька за ініціативою Степана Коваля-«Рубашенка» дезертирував господарський батальйон поліції, який налічував 320 чоловік. Разом з ним до партизанів перейшли охоронні підрозділи і районна поліція (близько 200 чоловік). Перед відходом вони в Луцьку напали на табір для військовополонених, звідки звільнили близько 40 осіб, а також відкрили збірний пункт для примусових робітників. Батальйон відступив до околиць містечка Колки, де на його базі було створено батальйон УПА на чолі з «Рубашенком».
• В ніч з 21 на 22 березня дезертирувала вся українська допоміжна поліція в Кременці. Втікачі забрали зі складів зброю і боєприпаси і зникли в лісі. Частина міліціонерів розійшлася по домівках, інші приєдналися до мельниківського загону «Хрону» (Миколи Недзведського) і бандерівського відділу «Крука» (Івана Климишина)[4].
• У ніч з 25 на 26 березня 1943 року упівці обстріляли Мацеїв. У погоню за націоналістами німці відправили 103-й поліцейський батальйон, який налічував близько двохсот двадцяти осіб. Одразу ж після виходу з містечка поліцаї дезертирували та утворили курінь УПА, який очолив ініціатор утечі — Іван Климчак «Лисий».
• В ніч з 27 на 28 березня загін УПА під командуванням Олексія Брися атакував Горохів. Внаслідок чого, місцевий гарнізон української допоміжної поліції дезертирував і приєднався до повстанців[5].
• На рубежі березня й квітня 1943 року в селі Новостав в Шумському районі німці організували розшук поліцаїв дезертирів. Сталося зіткнення, в якому загинуло 38 німців. Німці в паніці відступили. Під час бою згоріло десять селянських господарств, кілька мирних жителів загинули. В УПА втрат не було[4].
• 6 квітня 1943 стався бунт української поліції в Ковелі. У повідомленні радянських партизан сказано: «Поліція вбила 18 німців, звільнила заарештованих з в'язниці і розпустила табір примусової праці»[6].

Спроби дезертирства не завжди закінчувалися успіхом. У Здолбунові українські поліцаї відмовилися виконувати накази. Німці негайно їх роззброїли, дванадцятьох розстріляли, а решту відправили до Німеччини.

• «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія». Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси.
• «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія» Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА.
• Фиров П. История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии, — Изд-во СевНТУ, — 2002, — 196 с. — ISBN 966-7473-39-2
• Мотика Ґжеґож. Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943‒1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшина. ‒ К.: Дух і літера, 2013. ‒ 360 с.
• Гогун Александр. Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941—1944 (рос.) 2-е изд., испр. и доп. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012.