Ковель

Ковель розташовний на Поліській низовині, яка належить до Східноєвропейської рівнини. В геологічному ракурсі Ковель, як і вся північна частина області, лежить на Ковельському виступі, який є частиною древньої дорифейської Східноєвропейської платформи.

У тектонічнічній будові відповідає Волино-Подільській плиті. За рельєфом — низовина має невеликі підвищення. Для неї характерна висока лісистість, заболочені площі та значна кількість торфовищ. Місто розташоване у зоні мішаних лісів.

Територією міста протікає річка Турія, у напрямку з півдня на північ та є притокою Прип'яті (басейн Дніпра). Ширина — 8-10 м, глибина – 0,6-1,7 м, заплава – 1,5-2,5 м, швидкість течії — не більше 0,5 ^м/_сек. На руслі річки Турії збудовано міське водосховище: площа дзеркала — 5,55 км², об'єм повний — 1,27 млн м³, об'єм корисний — 0,45 млн м³, розташоване в південній частині міста.

Поблизу м. Ковель є джерело з хлоридно-натрієво-йодо-бромними водами. Експлуатаційний водоносний горизонт залягає на глибині понад 1300 м. Просвердлено дві свердловини, експлуатаційні запаси яких оцінені в кількості 90 ^м³/_добу на 25-річний термін. [5]

З півночі місто обмежене лугами і болотами, а з півдня до нього примикають пісковики та ліси.

Ковель відноситься до зони мішаних лісів. Клімат міста помірно континентальний..Направлення висотних вітрів 280—340 град.[6] 6 серпня 2012 року у місті був відмічений абсолютний максимум температури — +37,1 °C[7]. Абсолютний мінімум температури: -34,6 °C (12.01.1950)[8].Середньорічні температури: середній максимум +10 °C, середній мінімум +3 °C. Опади: сердньорічна норма — 586 мм, найбільше за рік — 806,7 мм (1948 р.), найменше за рік — 331,6 мм (1961 р.)[9]

Археологічними розкопками доведено існування тут поселення мідно-кам'яної доби (середина III тис. до н. е.). Є різні свідчення про багату та давню історію Ковеля, зокрема крем'яні сокири, списи, серпи, що були віднайдені на Ковельщині. В ті стародавні часи Волинь вкривалася людськими поселеннями, або «стоянками». Як правило, наші предки селилися в захищених місцях, біля водоймищ. О. Цинкаловський, досліджуючи перші поселення на Волині, підкреслював, що на місці, де постав Ковель, було виявлено багато камінного знаряддя, а також бронзових наконечників списів, римських монет. В «старому місті» було знайдено декілька видовбаних колод—трун, у яких лежали кістяки, а на високому березі знайшлася кераміка з 12-14 століття. За давньою легендою першим поселенцем у тутешній місцевості був вправний майстер—коваль, тому і село, де він жив, назвали Ковле. З часом це слово трансформувалось у сучасну назву — Ковель.[10]

На середньовічному гербі Ковеля поряд з іншою геральдичною атрибутикою — контури веж замку і підкови — давнього символу щастя і достатку. Ці зображення відповідають тогочасній дійсності. На жаль, слідів старовинного замку не збереглося. Вчені-історики твердять, що Ковель знаходився під захистом укріпленого замку з кількома воротами та вежами, який, вірогідно, був розташований на острові, оточеному річкою Турією та її притоками. Навколо замку згодом і формувався центр міста, де оселялась знать, ремісники, шляхта. Замок мав гідрологічні споруди, що утримували воду, яка падала на великі колеса і крутила борошномельний механізм. Така споруда виконувала водночас і захисну функцію, і господарську — використовувалась, як млин. Старожили пам'ятають про цей замок за переказами, у яких йдеться про те, що він був знищений пожежею. Вцілілі від пожежі ворота з вежею, як останній свідок Ковельського замку, простояли до 1805 року і були зруйновані за наказом російського генерала, графа Сергія Каменського.

Через східні ворота і міст був вихід на дамбу, яка пролягала до вулиці в напрямку Луцька. На дамбі були влаштовані винні погреби, котрі давали відчутний прибуток до казни міста й замку. Дерев'яні шлюзи утримували потрібний рівень води, яка, падаючи, крутила колеса млина.

Царські врата з Введенської церкви, XVI—XVII ст.

24 грудня 1518 року у Бересті, своєю грамотою польський король Сигізмунд І дозволив князю Василю Сангушку (див. Сангушки) утворити з села Ковле місто з наданням йому магдебурзького права. Він також дозволив улаштовувати там дві ярмарки щороку — на свято Воздвиження Хреста Господня та на четвертий день Різдва Христова. У 1536 році Ковель перейшов до королеви Бони. На той час місто мало уже багато населення. Там також знаходилася «Митна комора».

1518 рік довгий час вважався першою писемною згадкою про місто. Згодом було віднайдено запис, датований 1310 роком про народження польського короля Казимира Великого. А в 2004 році з'ясувалося, що ця дата належить іншому місту, що має схожу історичну долю. Це польське місто Коваль, Влоцлавського повіту. Саме тут, а не у Ковелі, народився польський король Казимир III Великий. Підтвердженням цього історичного факту стали матеріали, привезені краєзнавцем Анатолієм Суліком з міста Коваля. Понад 100 років ковельчани вважали своєю історію іншого міста. Вперше дата 1310 рік, як перша писемна згадка про Ковель, зустрічається у шостому томі «Энциклопедического словаря» видання Карла Крайя (Санкт-Петербург) у 1847 р., редактором якого був Альберт Старчевський. Цю історичну помилку, яка, на жаль, була продубльована у виданні 1897 року «Живописная Россия» (Санкт-Петербург), можна пояснити співзвучністю назв обох міст (давня назва Коваля — Ковалє, а Ковеля — Ковлє), а також схожістю географічних та історичних даних. Наприклад, на захід від Коваля є місто Брест-Куявський, від Ковеля в тому ж напрямку також є Брест-Литовський, як його називали в давнину. І Коваль, і Ковель були засновані на островах серед боліт та річок.

У 16 столітті у Ковелі був кравецький цех, також пекарський, гарбарський, шаповальський, панчошний, м'ясницький і кушнірський. Завдяки розвиткові ремісництва та торгівлі, місто швидко розвинулося. Про це свідчить і Ковельська волость, до якої належали два містечка — Жижва і Миляновичі, та села — Гриновичі, Шайно, Хотешів, Куйно, Красна Воля, Мощане, Дубова, Облапи, Вербка, Гойшино, Бахова, Скулин і багато інших.

У 1543 році місто перейшло в управління ковельських старост, котрі турбувались про його благоустрій, були розпорядниками королівських прибутків, чинили суд і розправу над шляхтою і селянами.

Основу економіки міста становило дрібне товарне виробництво, що забезпечувало потреби місцевого ринку.

4 червня 1564 р. Ковель зі своєю волостю перейшов до Андрія Курбського — князя із Московії, з вимогою що той має дотримуватися литовського статусу і місцевих законів, не порушувати прав ковельських міщан. Коли князь Курбський помер, його тіло було поховано в церкві св. Миколая в с. Вербці. Після проведених у 1848 р. археологічних досліджень, членами Київської Археологічної Комісії не було знайдено ні кісток, ні труни Курбського.

В першій половині 16 століття у Ковелі існувала школа, де учитель отримував «третій гріш» (зарплату) від місцевих церковних треб. У місті був притулок для пристарілих та бідних.

У Ковелі знаходилося декілька дерев'яних православних церков — Воскресенська, Благовіщенська та інші.

В 17 столітті і на початку 18-го, Ковель почав занепадати, польські королі віддали місто в оренду як свою власність. У 1770 році отримав Ковель Дмитро Яблоновський (див. Яблоновські) за 18,000 золотих і 24 гроша. Після 2-х років Ковель перейшов до краківського воєводи — Вацлава Пйотра Жевуського (пол. Wacław Piotr Rzewuski).

У 18 столітті Ковель був значним ремісничим і торговельним центром Волині, у якому утвердилися товарно-грошові відносини.

Герб Ковеля періоду царської Росії (1852 р.)

Вулиця Вокзальна, прибл. 1918 р.

Залізничний вокзал Ковель в період Першої світової війни.

Так наближається 1795 р., коли вся західна Волинь, а з нею і Ковель під час третього поділу Польщі відходять до Російської імперії. Це місто було оголошено «уездным городом Волынской губернии» і стало центром Ковельського повіту. Число населення міста з року в рік зменшується, життя завмирає, так що в 1863 р. це колись велике і торговельне місто з усіма передмістями нараховує ледве 3646 жителів.

Мало кому відома подорож Тараса Шевченка Волинню, і перебування його в Ковелі у 1846 р. Цей поет змалював багато пам'ятних будинків, могил, та зібрав багато народних оповідань, пісень і казок. Про цю подорож по Волині Шевченко написав у творі «Варнак».

У першій половині 19 століття ковельські міщани, з браку заробітків, кидали центр міста — займались рільництвом і городництвом. Бурхливий економічний розвиток міста випав на другу половину XIX століття. Реформи 1861 року дали поштовх для нового піднесення. Цьому також посприяло прокладення у 1873-му році через Ковель залізниці Берестя-Київ, та лінії з Ковеля до Любліна та Варшави у 1877-му році. Символом міста, як міста залізничників, став вокзал, збудований 1907 року за проектом відомого українського архітектора О. Вербицького. Ковель за значимістю стає третім у Волинській губернії містом після Житомира та Рівного.

В той час зросла продуктивність і торгівля. Статистика 1893 р. нараховує в Ковелі 15,116 людей, шляхти — 696, міщан — 13,032 та селян — 1,266. Православних церков було 4, костелів — 1, синагог — 1, єврейських домів молитви — 7. У місті Ковелі було також дві школи — одна хлоп'яча, друга дівоча; дві лікарні, вісім лікарів і дві аптеки. Крім того був один єврейський притулок для дітей, 1 друкарня, 2 фотостудії. Міські доходи того ж року нараховували 41,122 руб. Зареєстрованих ремісників було 384, робітників — 269, челядників — 75. Торговельних свідоцтв було видано 1,097, крамниць нараховувалося 194.

Головним предметом торгівлі у Ковелі було дерево, яке сплавляли річкою Турією до Гданська. Ця торгівля привела до винищення великих просторів лісу, збагачуючи шляхту, місцеве населення і купців.

Король Людвіг III Баварський відвідує польовий авіаційний дивізіон 4 b в Ковелі (3 листопада 1916).

Під впливом революційного руху у великих промислових регіонах російської імперії ковельчани почали ставати на шлях організованої боротьби.[11] В жовтні 1903 року застрайкували залізничники Ковеля. Вони вимагали «повалення царизму і встановлення демократичної республіки».[12] В Ковелі, як і всюди на Волині, все частіше поширюються соціалістичні ідеї. Через місто проходив шлях, по якому переправлялась з-за кордону в Росію нелегальна література, зокрема газета «Искра». В жовтні 1904 року начальник жандармського губернського управління доповідав, що в Ковелі і Ковельському повіті знайдено 30 номерів газети «Искра», а також матеріали другого з'їзду РСДРП та іншу нелегальну літературу, вагою до восьми пудів.[13] У цей час тут поширились революційні прокламації житомирської організації РСДРП. В них закликались маси «до збройної боротьби проти самодержавства за встановлення влади трудящих».

Під час україно-польської війни 1918—1919 років відбулася битва за Ковель, у ході якої УГА та армія УНР оволоділи містом, але згодом змушені були відступити. Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під владою Польщі. За переписом 1921 року, у місті було близько 21 тисячі жителів,[14] основна частина яких займалася ремеслами, торгівлею, сільським господарством, працювала на залізничному вузлі.

Ще не встигли висохнути чорнила, яким польський уряд підписав Ризький мирний договір, як уже 21 травня 1921 року волинський воєвода Кжаковський видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах воєводства. На Волині, як і по всій Західній Україні, ліквідуються школи, українські газети, закриваються навіть церкви. Українців не приймали на службу в державні установи. Українське слово всюди переслідується, все українське проголошується ворожим польській державі.

1 жовтня 1933 р. місто було розширене за рахунок:

• частин громади Вулька Ковельска гміни Старе Кошари — колонії Малинівщина, хутора Юридика, урочищ Колодне, Хвости, Підбуще і Груди;
• частин села Дубова гміни Несухойже — хутір Мокрі Нивки;
• частин села Вербка гміни Несухойже — хутір Гірка.[15]

Вночі з 20 на 21 вересня 1939 року розвідувальний батальйон 45-ї стрілецької дивізії без бою здобув місто, а 2000 польських вояків утекли на захід[16].

У вересні 1939 р. революційний комітет було реорганізовано в тимчасове управління Ковельського повіту. Підприємства і магазини було взято під робітничий контроль. На виробництві запроваджено восьмигодинний робочий день, ліквідовано безробіття. За порівняно короткий час у місті встановився належний революційний порядок. Налагоджувалась робота підприємств, магазинів, лікарень, шкіл. Продовольчий відділ Тимчасового управління забезпечив безперебійне постачання місту продуктів харчування. Значні перетворення сталися і в культурному житті. Почала виходити газета «Прапор Леніна» (орган тимчасового управління). Відновили роботу кінотеатри, де відтепер показували радянські кінострічки.

У 1939 році єврейське населення Ковеля становило близько 50 % населення — 17 тисяч осіб. Невдовзі після приєднання Західної України до Радянського Союзу у вересні 1939 році в Ковелі припинилося всяке організоване єврейське громадське життя.

Тільки незначна частина єврейського населення Ковеля встигла евакуюватися до 28 червня 1941 року, коли місто було окуповане частинами німецької армії. У перші дні окупації було знищено близько тисячі євреїв. За розпорядженням окупаційної влади був створений юденрат з 12 осіб. 21 травня 1942 року було створено два гетто. Одне для працездатних і членів їх сімей (коло 8 тисяч осіб), а друге для всіх інших євреїв куди було поміщено близько 6 тисяч осіб. З 2 по 4 липня 1942 року всі мешканці з другого гетто були вивезені за межі міста і знищені. 19 серпня 1942 року окупаційна влада почала знищення мешканців з першого гетто.

У травні 1942 року, за допомогою двох представників єврейського підпілля, що прибули з Варшави, у гетто була створена група опору. Останні мешканці гетто Ковеля були знищені 6 жовтня 1942 року.

6 липня 1944 року радянські війська знову зайняли Ковель. У місто повернулося всього близько 40 євреїв. У 1970 році в Ковелі жило близько 250 євреїв (50 сімей). Відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року євреїв у місті немає.

Українців відправляють на роботу до Німеччини (1942 р.)

29 червня (неділя) 1941 року в Ковель увійшли німці. Вулицями міста гітлерівці гнали військовополонених. Всередині колони ковельчани кидали харчі. Більшість конвоїрів на це не звертали уваги, проте окремі з них кричали, погрожували зброєю та стріляли вгору. Полонених відводили на територію зруйнованого заводу «Монополь», який був огороджений колючим дротом. Згодом їх перевели на вулицю Брестську, де знаходився концентраційний табір «Штандк» № 301 та в район «Горки». Тут щодня від виснаження й голоду вмирали 150—200 бійців та офіцерів. З жовтня 1941 по 1942 роки було розстріляно 12 тисяч військовополонених.

Вся влада в Ковелі відтепер належала німецькому гебітскомісаріату та поліцейському гарнізону.[17]

6 квітня 1943 року (чи 27 березня 1943[18]) співробітники української допоміжної поліції Ковеля дезертирували, звільнивши при цьому з концтабору всіх ув'язнених. При спробі покинути місто виникла перестрілка між дезертирами та німцями, внаслідок якої загинуло 18 окупантів[19]. Вибравшись з міста, дезертири приєдналися до загонів УПА.

За чотири роки окупації гітлерівці знищили у місті (за офіційними даними) 35 тисяч мирних жителів та військовополонених, зруйнували три тисячі будинків з чотирьох тисяч.

Відразу ж після зайняття міста відновили свою діяльність партійні і радянські органи. Почалося відродження міста та його господарства. Першочерговим завданням було забезпечити відбудову залізничного вузла, через який йшли військові ешелони для Червоної Армії. Завдяки спільних зусиллям воїнів та робітників вже на шостий день станція приймала і відправляла поїзди. На одинадцятий день приступили до ремонту паровозів і вагонів. Незабаром почали працювати пошта, млин, маслозавод, 2 пекарні, їдальня. Місто дістало воду. Жителі розчищали вулиці, ремонтували будинки. Особливо відзначилися на відбудовних роботах жіночі бригади.[20] Споруджувалися нові будинки, у першу чергу — для залізничників. Навколо залізничної станції почав формуватися житловий мікрорайон, який згодом назвали «Ковелем-2», або «другим Ковелем».[21]

Початок дев'яностих років — один із найдраматичніших і найцікавіших періодів в житті Ковеля. Руйнування тоталітарної системи, демократичний рух, який з Москви і Києва перемістився на периферію, не могли не викликати аналогічних процесів на місцях.

У 1989 році в місті розпочинається робота по створенню місцевого осередку Народного Руху України. Її наполегливо проводив інженер-геолог Ковельської геологорозвідувальної партії Андрій Мостиський. Ряд активістів виступили за створення міського Товариства української мови, яке згодом очолив Адам Поляк. Почав формуватися осередок асоціації «Зелений світ», ініціатором якого виступила Марія Хотинська. Діяла філія Української Гельсінської Спілки (Володимир Осіюк).

Крах тоталітарної системи, розпад СРСР, проголошення державної незалежності України мали великий вплив на перебіг подій у країні. Вперше обраний народом Президент України Леонід Кравчук проголосив курс на розбудову держави, здійснення економічних реформ, соціальний захист населення. На жаль, новий 1992 рік ознаменувався підвищенням цін, зростанням вартості послуг, введенням купонів багаторазового використання, що викликало певну напругу в суспільстві. Ця напруга передалася й на місця.

Але навіть і в таких важких умовах переважна більшість ковельчан була налаштована на продуктивну працю в ім'я розбудови незалежної держави, зміцнення її економіки. Над вирішенням важливих економічних і соціальних питань працювала міська влада. Зокрема, для того, щоб зменшити невдоволення людей нестачею деяких товарів, захистити їх від перекупників і спекулянтів, було відновлено торгівлю продовольчими і промисловими товарами за талонами.

У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 500-ї річниці з часу надання магдебурзького права місту Ковелю (1518)[22].

• Ржев, Росія (2003–2016[29])