День святого Трифона

• рос. Трифон, Трифоны Перезимники, Трифон Звездистый, Трифон с кошкой, День Трифона — заклинатель мишей, Трифон-мороз, Трифон Перезимник, Звездопад, Мышегон, Предпразднество Сретения[3];
• біл. Грамнічны бацька;
• болг. Три́фун Зареза́н, Три́фоновден, Св. Три́фон, Три́фун Зарезо́й, Трифон пия́ница, Трифон чи́пият (курносый), Зарезановден;
• серб. Свети Тривун, Свети Трива, Свети Трипо, Трипун-пиjаница, Трифон Орезач, Заризој, Триша.

Цього дня православними слов'янами шануються у тому числі Трифон Нікейський та Петро Галатийський, чиї імена присутні у назвах дня.

Святому Трифону моляться при нападі шкідників на посіви й насадження. У числі інших негараздів та напастей святому моляться про заступництво сімейного вогнища, любові й миру подружжя, у скорботі, журі та зневірі, про гарних женихів та наречених, про позбавлення від хропіння, хвороб очей, про вигнання лукавих духів від людини, про позбавлення від чародійства.[4]

На Русі на Трифона заговорювали мишей та мишарники — місця, де миші знаходили собі прожиток й тепло.

Йшов знахар зі своєю кішкою до стогів з мишарниками. Там він виймав з середини заклинаємих по снопу (або по клоку, якщо йдеться про сіно) з усіх чотирьох боків, «з чотирьох вітрів», дбайливо складав все це до купу — з особливими нашіптування – й ніс до запросившої його хати. Там розміщував принесене у чисто виметеній та жарко натопленій печі та розпалював розжареною кочергою. Залишки золи після спалених снопів ретельно вигрібав й переносив на тік, де й всипав до тих місць, звідки було взято снопи. Знахар, всипав золу у відповідні місця, читав спеціальні замовляння. Вважалося, що після цього уводив їх мишачий цар геть.

Сільські дівиці молилися Трифону про наречених — ймовірно тому — лютий — весільний місяць.

Примічали погоду цього вечора: якщо небо буде зоряним — вважалося, що зима ще довго триватиме, й весна буде пізньою.

Св. Трифон з ножем для підрізки виноградної лози. Ікона XVIII ст., Сербія

Назва свята в Болгарії, Македонії та східній Сербії — Зарізан або Орізач — з причини того, що святкується під час першої обрізки виноградника. У південних слов'ян поширений переказ про Трифона та Богородицю, якій присвячений наступний день й які вважалися братом та сестрою. За легендою Богородиця прокляла Трифона за образу, завдану їй і дитині дорогою до церкви, після чого святий відрізав собі ніс. За іншою версією Трифона називають Зарізан, бо коли у підвипившому стані він підрізав лозу, помилково порізав собі ніс. Звідси інша народна назва — Трифон-п'яниця. Свято входить до циклу трьох послідовних днів, відомих як Трифунці (1, 2, 3 лютого).

На Трифона у болгарських храмах звучить особлива молитва. У ній парафіяни називаються «лозою Господньою», а у молитві йдеться про те, щоб «благодать зійшла на кожну лозу», тобто на кожного парафіянина. У храмах освячується вода, у деяких місцях, читають спеціальну молитву від шкідників.

Цього дня вино ллється без обмежень. На трапезу кожен несе флягу з вином, до якої опускаються виноградні гілочки. Наприкінці частування розвеселі й добре почастовані чоловіки вирушають до села. Відповідно до обряду обходять будинки, де їх знову пригощають вином. «Царя» несуть на руках, при цьому постійно поливаючи вином. «Як вино ллється, так нехай лози ростуть», — приговорюють усі.

У церковному живописі сербських й болгарських етнічних районів святий зображується у вигляді юнака, який тримає спеціальний ніж для підрізання лози. Болгарське свято виноградарів вважається залишком культу фригійском-фракійського бога родючості й природи Сабазія (Діоніса). Болгари про цей день говорять: «Святий Трифон вкладає голову у землю й вона починає зігріватися» (болг. Св. Трифон забива главата си в земята и по този начин я затопля), тобто з цього дня природа починає готуватися до весни.

День Трифона Зарізана святкують болгарські поселення України. Бессарабське село Кубей організовує 14 лютого святкову ходу вулицями, люди їдуть в ошатних традиційних возах, із музикою. «Хода Трифонів» — чоловіки на підводах, господині пішки. У розпалі свята серед господарів обирають найвправнішого та одягають йому на голову корону «Царя Трифона».[5][6]

• Яка погода у перший день лютого, такий і весь лютий.
• Початок лютого погожий — весну чекай ранню, пригожу.
• На Трифона звездісто — весна пізня.
• На Трифона зірок багато — весни довга дорога.
• Якщо на небі з'явиться багато зірок, то зима ще довго триватиме й весна буде пізня.
• На Трифона заговорюють мишей, щоб не псували скирти з хлібом.

• Імболк

• Февраль / Агапкина Т. А. и др. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 2012. — Т. 5: С (Сказка) — Я (Ящерица). — С. 396–398. — ISBN 978-5-7133-1380-7.
• Башаров И. П. Русская промысловая культура Восточного Прибайкалья (конец XIX — начало XX в.). — Улан-Удэ: Изд-во БНЦ СО РАН, 2005. — 162 с. — ISBN 5-7925-0165-3.
• Ермолов А. С. Народная сельскохозяйственная мудрость в пословицах, поговорках и приметах. — СПб.: Типография А.С.Суворина, 1901. — Т. 1. Всенародный меяцеслов. — 691 с.
• Колева Т. А. Болгары // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Конец XIX — начало XX в. Весенние праздники. — М.: Наука, 1977. — С. 274–295. — 360 с.
• Коринфский А. А. Февраль-бокогрей; Сретенье // Народная Русь : Круглый год сказаний, поверий, обычаев и пословиц русского народа. — М.: Издание книгопродавца М. В. Клюкина, 1901. — С. 128—142, 143—148.
• Некрылова А. Ф. Круглый год. — М.: Правда, 1991. — 496 с. — ISBN 5-253-00598-6.
• Мясников А. Л. Летописный календарь России. — СПб.: Александр ПРИНТ, 2004. — 768 с. — ISBN 5-7580-0087-6.
• Некрылова А. Ф. Русский традиционный календарь: на каждый день и для каждого дома. — СПб.: Азбука-классика, 2007. — 765 с. — ISBN 5352021408.
• Рожнова П. К. Радоница. Русский народный календарь: обряды, обычаи, травы, заговорные слова. — М.: Дружба народов, 1992. — 174 с. — ISBN 5-285-00135-8.
• Сахаров И. П. Сказания русского народа. Народный дневник. Праздники и обычаи. — СПб.: Издательство МГУ, 1885. — 245 с.
• Усов В. В. Русский народный православный календарь. — М.: Издательский Дом МСП, 1997. — Т. 1. — 512 с. — ISBN 5-7578-0028-3.
• Энциклопедия обрядов и обычаев / Сост.: Л. И. Брудная, З. М. Гуревич, О. Л. Дмитриева. — СПб.: Респект, 1996. — 552 с. — ISBN 5-7345-0063-1.
• Вакарелски Христо. Етнография на България. — София: Наука и изкуство, 1977. — 680 с. (болг.)
• Васілевіч Ул. А. Беларускі народны каляндар // Паэзія беларускага земляробчага календара. / Склад. Ліс А.С.. — Мн., 1992. — С. 554—612. — ISBN 5-343-00676-0. Архивировано 11 мая 2012 года. (белор.)
• Мышь // Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882.
• Иванова Р. Свети Валентин vs. Свети Трифон или две в едно. Етнографски институт с музей при БАН, София // Гласник етнографског института LV (1) / главни и одговорни уредник Драгана Радојичић. — Београд: Етнографски институт САНУ, 2007. — ISSN 0350-0861. (болг.)
• Календарни празници и обичаи на българите: Енциклопедия / Състав. В. Д. Бенина-Маринкова, З. А. Паприкова-Крутилин, И. Ц. Антонова. — София: Българска академия на науките, 2000. — 97 с. — ISBN 954-430-710-9. (болг.)
• Петровић П. Ж. Трифундан // Српски митолошки речник. — Београд: Нолит, 1970. — С. 299. (сербохорв.)
• Попов Р. Български народен календар. — София: Свят. Наука, 1997. — 111 с. — (Етнология). — ISBN 954-8223-31-7. (болг.)

• Трифонов день // Российский этнографический музей
• Православний календар. 14 лютого
• И снова Трифон Зарезан: как это было в Повеляново