Дерен-свидина

Взимку кора дерену-свидини набуває яскраво-червоного кольору, чим обумовлена одна з народних назв — дерен червоний.

Українська наукова назва цієї рослини походить від її народних назв, серед яких найпоширеніші свиди́на, червонопру́тий свид (або просто свид), де́рен свид, свидове́ де́рево, свиб, сви́два, свидовник, свідіна́, шведина чи швидина. Також дерену-свидині властиві назви, схожі з назвами інших представників роду, наприклад, дере́н черво́ний, деренка, дерень, дрінка. Попри те, що плоди цього виду чорного кольору і неїстівні, дерен-свидину інколи називають кизи́лєм (кизі́лєм) або кизи́льником, тобто назвою, притаманною дерену справжньому, що має червоні їстівні плоди. З іншого боку, схожість його плодів із отруйними ягодами бирючини звичайної призвела до появи таких спільних для обох видів назв як куросліпник, сліпокур тощо. Крім того, для дерена-свидини зафіксовані такі місцеві назви як спиж, рогу́тник, калені́на[2].

Від назви рослини походить найменування польського міста Свідниця[3].

Чагарник заввишки 2-6 м, гілки коричнево-зелені, часто з червонуватим нальотом, восени і взимку — криваво-червоні. Яйцеподібне листя зелене з обох боків, завдовжки 5-8 см, з 3 або 4, іноді 5 парами жилок. Квітки дрібні, білі, зібрані в пухнасті густі, майже пласкі щитки.

Плоди — кулясті, соковиті двонасінні кістянки з м'ясистим околоплодником, неїстівні. Стиглі мають синьо-чорний колір. Дозрівають в першій декаді серпня.

Розповсюджений від Скандинавії до південної Європи, на сході — від Балтії до Дону і Каспійського моря, включно із узбережжям Дагестану (Російська Федерація), Азербайджану, північного сходу Ірану.

Зростає в лісах, більш притаманний байрачним, але трапляється і в заплавних дібровах, берестняках і осичняках, в арену лісах. Добре росте на родючих ґрунтах, свіжих суглинках і вологих пісках.

Розмножується насінням, кореневими паростками, відводками. Квітне з травня по червень. Тривалість цвітіння 15-20 днів. Чагарник росте дуже швидко — річний приріст може становити 60 см заввишки і 60 см завширшки крони. Зимостійкість середня, взимку частково обмерзає.

Слід саджати на сонці та у напівтіні. Його можна обрізати о будь-якій порі року, за винятком морозних днів. Найбільш сприятливим часом для цього є рання весна — березень. Дерен-свидина добре переносить омолодження.

В античності використовувався для створення військових (мисливських) луків, оскільки має властивості згинатися, проте не ламатися. Дерен-свидину використовують в озелененні.

• Cornus sanguinea subsp. australis (C.A.Mey.) Jáv. — дерен-свидина південна[2];
• Cornus sanguinea subsp. cilicica (Wangerin) D.F.Chamb. — дерен-свидина кілікійська;
• Cornus sanguinea subsp. czerniaewii Grosset — дерен-свидина Черняєва;
• Cornus sanguinea subsp. hungarica (Kárpáti) Soó — дерен-свидина угорська;
• Cornus sanguinea subsp. sanguinea — номінативний підвид.

• Cornus citrifolia Wahlenb.;
• Cornus latifolia Bray;
• Cornus sanguinea subsp. czerniaewii Grosset;
• Cornus sanguinea subsp. sanguinea;
• Cornus sylvestris Bubani ;
• Swida sanguinea (L.) Opiz;
• Thelycrania sanguinea (L.) Fourr.

• 
  Верхівкові бруньки.
• 
  Пазушні бруньки.
• 
  Листя й суцвіття на початку розвою.
• 
  Повністю розвинуті (літні) листки і нерозквітлі суцвіття.
• 
  Листя в осінньому забарвленні.
• 
  Розквітле суцвіття.
• 
  Квіти наближеним планом.
• 
  Стиглі кістянки.

• Stace, C. A. (2010). New Flora of the British Isles (Third ed.). Cambridge, U.K.: Cambridge University Press. ISBN 9780521707725.
• История Древнего мира. От истоков Цивилизации до падения Рима