Десант біля Вінтрі

Радянські війська до середини жовтня 1944 року займають переважну більшість острова Езель (Сааремаа); витиснені звідти нацистські частини полишають Куресааре та з 7 жовтня тримають оборону на вузькому перешийку півострова Сирве — до 16000 німецьких вояків. 7 жовтня на відправку естонських військ в Роомассааре зібралися генерал-лейтенант Ф. Стариков, комдив 7-ї естонської дивізії Карл Аллікас, начальник штабу Ленінградського фронту генерал-полковник Маркіан Попов. Запаморочення від легкості зайняття Курессааре було таким, що 8 жовтня генерал-лейтенант Лембіт Перн наказує майору Міллеру взяти 370 вояків, 16 гармат та 14 танкеток й зайняти півострів Сирве.

Задля здійснення прориву зходу німецької оборони керівництво 8-ї радянської армії (командував генерал Пилип Стариков) планує та організовує проведення комбінованої операції — атаку позицій противника на сухопутній ділянці підрозділами 249-ї Естонської стрілецької дивізії 8-го Естонського стрілецького корпусу, та завдання удару десантом з моря — біля населеного пункту Вінтрі, що знаходився в близькому тилу німецької оборони. Першопочатково десант планувалося здійснити 8 жовтня, однак згодом з огляду на погодні умови він був перенесений на 12 жовтня. Успіх операції полягав в тактичній несподіванці для сил противника висадження десанту.

До складу десанту виділялося 2 стрілецьких батальйони 300-го стрілецького полку лейтенаннтів А. Соболєва та А. Сепа (підполковник Ільмар Пауль, він же командир десанту) 249-ї дивізії (полковник А. Фельдман) — загалом 496 вояків; невідомо, чи була приділена десантним силам артилерія. Особовий склад та полкове керівництво досвіду здійснення десантів не мали, спеціальних занять з групою, виділеною для десантування, не здійснювалося. Також різні джерела по різному описують наявність важкої техніки — в деяких зазначається, що до прориву оборони на півострові Сирве приділялося 20 танків та самохідних гармат полків полковника С. Чеснокова та підполковника Едуарда Куслапу. Висадження десанту відбувалося на перешийку зі сторони Ризької затоки, точкою виходу кораблів для проведення операції був порт Курессааре.

Німецькі підрозділи 23-ї та 218-ї піхотної дивізій мали наперед добре підготовані захисні позиції — дзоти, інженерні споруди, мінні поля, траншеї; була наявна потужна вогнева складова — артилерія та міномети, використовувався вогонь корабельних гармат.

Здійснення висадження десанту відбулося на світанку 12 жовтня, коли над морем стояла імла та туман. Десантування здійснювалося загоном з 8 тендерів, 3 патрульних катерів, 2 торпедних катерів, до загону підтримки входили 9 торпедних катерів. Вирушили з Роомассааре, висадитися непоміченими не вдалося, німецькі сили вже другу добу чекали радянський десант, та відкрили по кораблях артилерійський та мінометний вогонь. Ще под дорозі два катери сіли на мілину; через сильний спротив противника управління радянським десантом було втрачено, десантування відбувалося розрізнено та на широкому береговому відтинку. Командир десанту підполковник Пауль за такого несприятливого розвитку бою втратив керівництво підлеглими частинами й покинув місце десантування на одному з катерів. Тоді ж майор Ельмар Стрем та лейтенант Ендель Сигель на одному тендері зайняли місця за кулеметами — з огляду на безвиглядність десанту — той тендер був єдиним, що привіз всіх бійців до вихідного місця десанту. При цьому було потоплено 1 та 1 пошкоджено німецькі десантні баржі.

На вимогу командуючого армією до місця бою направляється — стрілецька рота з того ж 300-го полку — 130 бійців, 9 катерів здійснювали висадження та вогневе прикриття; з цією ротою до бою повернений підполковник Пауль. Проте й друга десантна спроба позитивних вислідків не мала, сильний німецький артилерійський вогонь не допустив катери до берега, другий десант висаджений не був. По поверненні підполковника Пауля арештували та віддали під суд.

У ніч з 12 на 13 жовтня була здійснена спроба висадити десантний загін в 50 вояків (майор Анжрев), ця спроба теж закінчилася нічим. На той час нацистські сили цілком контролювали узбережжя, ознак того, що раніше висаджений десант веде бойові лії, не було. Наступ сухопутних військ також успіху не мав, радянські атаки протягом доби були відкинуті німецькими силами.

Про долю десанту існують лише фрагментарні дані; існують твердження, що близько 215 радянських бійців були полонені, кілька нечисельних груп десантників змогли в болотах, харчуючись журавлиною, протриматися місяць до підходу головних сил; решта, імовірно, загинули.

Околиці Вінтрі були зайняті радянськими силами 21 листопада 1944 року.

Мешканець Вінтрі Хіндрек Клепп свідчив, що порахував вбитих на березі біля села Теесу — там естонців-червоноармійців було вбитих 40, німців — 70.

Доктор історичних наук Пеетер Ларін доводить, що в цілому у десанті брало участь 745 чоловік, з них не повернулося 575, близько 250 полонені, до 200 вбитими, 125 потонули — стоячи до 10 годин в воді.

По прошесті 30 років генерал Пилип Стариков в неофіційній обстановці визнав, що була й його вина в загибелі десанту.

• Опір (рос.)
• Десант 300-го стрілецького полку (рос.)
• Зниклий десант (рос.)
• Морська хроніка (рос.)