Деспот (титул)
У Візантійській імперії деспот (від грец. Δεσπότης, «владика») — титул, що дарується імператором найнаближенішим особам. Був введений імператором Мануїлом I Комніним в XII столітті. Деспот мав право носити одяг, схожий з одягом імператора, і мав інші привілеї. Крім того, в управління деспотові віддавалися окремі провінції (наприклад, Епірський деспотат). Титулом деспота зазвичай нагороджувалися усиновлені діти і молодші сини. Пізніше цей титул став іноді даруватися чужинцям. Територія, керована деспотом, називалася деспотат.
Титул деспота носили також правителі сусідніх з Візантією країн:
- Сербії в XV ст. (Сербська деспотовина), див Сербська деспотія
- Болгарії
- Албанії в XV ст. (див. Князівство Музака)
Історія титулу в Болгарії
Першим відомим носієм титулу деспота в Болгарії став Алексій Слав, який отримав цей титул від Латинського імператора Генріха I Фландрського в 1208 році і контролював багато земель у Родопах і Східній Македонії[1].
Після смерті в 1241 році Болгарського царя Івана Асена II і після боротьби за болгарський престол, що послідувала за цим, Болгарська держава ослабла і низка вельмож оголосили про незалежність своїх володінь. Так 1261 року утворився Видинський деспотат, який був повністю незалежним при перших деспотах Якові Святославі і Шишмані I[2].
Деспотати
- Епірський деспотат
- Морейський деспотат
- Деспотат Ангелокастрон і Лепанто
- Деспотат Арті
Примітки
- Сказкин, том 3, 1967, глава 2, 4.
- Коледаров, 1989, с. 147.
Джерела
- Коледаров П. Политическая география средневекового болгарского государства Часть II (1186—1396). — Българската Академия на Науките, 1989. — 248 с.
- Сказкин С. Д. История Византии. — Москва : Наука, 1967. — Т. 3. — 508 с.