Джебе

Джебе або Чжебе (кит. 哲别, 哲伯; власне ім'я — «Джиргоадай») (1181–1224) — монгольський полководець, нойон, темник Чингізхана. Належав до переліку тих, кого Чингізхан шановливо характеризував як «моїх чотирьох Псів війни».

Джебе
монг. ᠵᠡᠪᠡ ᠵᠠᠩᠵᠤᠨ
Народився	1181 Монголія
Помер	1225 Україна
Країна	Монгольська імперія
Діяльність	archer
Учасник	Битва на Калці
Посада	генерал

Походив з клану Бесуд, що входив до наближеного до монголів роду тайдчиутів. Походив із звичайного люду, хоча за деякими версіями був сином тайджиутського правителя.[1]

За легендою, Чингізхан особисто запросив Джиргоадая до свого війська, після того як той, — потрапивши у полон до монголів, — хоробро визнав, що це саме його стріла майже вразила самого Чингізхана під час минулої битви (відповідно до «Таємної історії монголів», стріла Джиргоадая поцілила коня під Чингізханом). На відзнаку такої відвертості та майстерності Чингізхан наказав звільнити Джиргоадая, і надав йому псевдо «Джебе» («стріла»).

Хоча Джебе починав свою військову діяльність у якості десятника, лише за 5 років він вже отримав посаду командира цілого тумена (10-тисячного корпусу). Через звитягу, видатні досягнення та подвиги під час розгрому держав каракитаїв, китайців та персів, Чингізхан цінував Джебе як полководця на рівні з видатним Субедем. З останнім Джебе керував також і походом монгольського авангарду на Захід, кульмінацією якого став розгром русько-половецького війська на річці Калці у 1223 р.

Обставини та дата смерті Джебе-нойона достеменно невідомі, проте за припущеннями він вірогідно загинув або під час розвідувального рейду супроти наступаючого угруповання русько-половецьких військ, або у битві з волзькими булгарами в ході зворотнього руху тумена Джебе-Субедая до Монголії через Причорноморські степи у 1224 р.