Джерело м'яких повторюваних гамма-сплесків

Джерело м'яких повторюваних гамма-сплесків (англ. soft gamma repeater, SGR) — це астрономічний об'єкт, який випускає великі сплески гамма- та рентгенівського випромінення через нерегулярні інтервали. Висунуто гіпотези, що такі об'єкти є або видом магнітарів або видом нейтронних зір з реліктовими дисками довкола них.

Опис та теорії

5 березня 1979[1] року було зафіксовано потужний гамма-сплеск. Оскільки кілька приймачів у різних місцях Сонячної системи[2] зафіксували сплеск у дещо різний час, вдалося визначити його джерело — ділянка поблизу залишку наднової у Великій Магеллановій Хмарі[1][2].

Але з часом стало очевидно, що це не був звичайний гамма-сплеск — фотони у діапазоні м'яких гамма-хвиль та жорстких рентгенівських хвиль мали меншу енергію, а також з тої самої ділянки прийшли нові сплески.

За висунутою теорією, джерелом м'яких повторюваних гамма-сплесків є «зоретруси» на поверхні твердої кори магнітара. Оскільки в магнітарі відбуваються величезні зміни силових ліній магнітного поля, кора деформується під їх впливом та деколи тріскається/руйнується. Таке руйнування викликає коливання кори з утворенням сейсмічних хвиль, схожих на хвилі під час землетрусів, що веде до гамма-сплеску[3].

Астроном Крісса Кувельоту з Університетської асоціації досліджень космосу (англ. Universities Space Research Association, USRA) у Центрі космічних польотів Маршалла, НАСА, тестувала теорію, що  джерелами м'яких повторюваних гамма-сплесків є магнітари.[1][2] За цією теорією, сплески призводять до уповільнення обертання  об'єкту. 1998 року вона порівняла періодичність джерела м'яких повторюваних гамма-сплесків SGR 1806-20 та виявила, що з 1993 року період збільшився на 0,008 секунд[1][2]. За її  розрахунками, таке зростання може пояснюватись магнітаром з силою магнітного поля у 8×1010 тесла (8×1014 гаусів). Міжнародне астрономічне товариство прийняло це обґрунтування до уваги та в цілому пристало до теорії, що джерелами м'яких повторюваних гамма-сплесків є магнітари.

27 серпня 1998 року спостерігалось незвично яскраве джерело м'яких повторюваних гамма-сплесків SGR 1900+14. Попри велику відстань до джерела (орієнтовно — 20 000 світлових років), сплеск мав значний вплив на атмосферу Землі. Атоми іоносфери, які зазвичай іонізуються радіацією Сонця вдень та рекомбінують у нейтральні атоми вночі, були вночі іонізовані до рівня, не набагато нижчого нормального денного. Рентгенівський супутник Rossi X-Ray Timing Explorer (RXTE) у цей час зафіксував найсильніший сигнал, хоча був спрямований на іншу ділянку космосу, та в цілому мав бути захищений від радіації.

Відомі джерела м'яких повторюваних гамма-сплесків:[4]

Об'єкт[note 1] Відкриття[note 2] Примітки
SGR 0525-66 1979
SGR 1806-20 1979/1986 Найбільш потужний відомий гамма-сплеск був зафіксований від цього джерела 27 грудня 2004.
SGR 1900+14 1979/1986 Віддалене на 20 000 світлових років, потужне, вплинуло на атмосферу Землі
SGR 1627-41 1998
SGR J1550-5418[5] 2008 Період обертання — 2,07 секунди, магнітар, що найшвидше обертається (з відомих).
SGR 0501+4516[6] 2008 Віддалене на 15 000 світлових років; рентгенівський сплеск був зафіксований супутником Swift 22 серпня 2008.
PSR J1745-2900 2013 Джерело м'яких повторюваних гамма-сплесків, що обертається довкола чорної діри Стрілець A*
  1. У назві об'єктів числа після літер є небесними координатами. Наприклад, SGR 0525-66 має пряме піднесення 5г. 25хв. та схилення −66°.
  2. Дата відкриття інколи має формат 1979/1986, де перше число позначає рік, коли джерело було відкрито, а друга — коли його було виділено зі «звичайних» гамма-сплесків в окремий клас (м'яких повторюваних гамма-сплесків).

Примітки
  1. Duncan, Robert C. (May 1998). The March 5th Event. Magnetars', Soft Gamma Repeaters & Very Strong Magnetic Fields. University of Texas at Austin. Архів оригіналу за червень 11, 2007. Процитовано 2 березня 2009.
  2. Dooling, Dave (20 травня 1998). "Magnetar" discovery solves 19-year-old mystery. NASA. Архів оригіналу за березень 11, 2009. Процитовано 2 березня 2009.
  3. Dr. Tony Phillips (10 лютого 2009). Gamma-ray Flare Star. NASA. Архів оригіналу за 15 вересня 2015. Процитовано 10 листопада 2015.(англ.)
  4. McGill SGR/AXP Online Catalog.
  5. Star Emits Intense Celestial Fireworks. Space.com. 10 лютого 2009.
  6. Giant eruption reveals 'dead' star. European Space Agency. 16 червня 2009. Процитовано 28 грудня 2009.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.