Джироламо Саккері

У Турині і Павії викладав богослов'я, логіку, метафізику, арифметику, алгебру, геометрію та інші математичні науки. Під впливом математика Джованні Чева були написані Саккері два математичні твори: «Quaesita Geometrica etc.» (Мілан, 1693) і «Neostatica» (ib., 1708). У пресі з'явилися ще його «Logica demonstrativa» (Павія, 1701) і твори з богослов'я.

Цілком оригінальним мислителем можна постав Саккері в своїй головній праці під назвою «Евклід, очищений від усіх плям» («Euclides ab omni naevo vindicatus»), виданому в Мілані, в 1733 році. В ньому автор, випередивши на століття творців неевклідової геометрії, Лобачевського і Бойяї, замінює п'ятий постулат Евкліда на альтернативний постулат гіперболічної геометрії (Лобачевського) і доводить цілий ряд теорем цієї геометрії. Він розглядає чотирикутник, аналогічний чотирикутнику Ламберта і правильно відкидає одну з трьох альтернатив щодо четвертого кута: гіпотезу тупого кута. Однак далі, в результаті обчислювальної помилки він робить невірний висновок, що ця геометрія містить в собі протиріччя і відкидає гіпотезу гострого кута, яка, насправді, не може бути спростована в рамках абсолютної геометрії.

Твір Саккері було оцінено лише після створення неевклідової геометрії.

Джироламо Саккері відомий також, як один з найсильніших італійських шахістів свого часу. Сучасників він дивував здатністю грати наосліп одночасно на трьох — чотирьох дошках.[4]