Джованні Сарторі

Джованні Сарторі (італ. Giovanni Sartori; 13 травня 1924, Флоренція — 4 квітня 2017, Рим[джерело?]) — американський філософ і соціолог італійського походження. Автор книжки «Переглядаючи теорію демократії» (1987). З 1976 жив у США.

Джованні Сарторі
Народився 13 травня 1924(1924-05-13)[1][2][3]
Флоренція, Королівство Італія[4]
Помер 4 квітня 2017(2017-04-04)[5][1][…] (92 роки)
Рим, Італія
·рак гортаніd
Поховання Флоренція
Країна  Італія[6]
 Королівство Італія
Діяльність журналіст, політолог, письменник, соціолог, викладач університету
Alma mater Флорентійський університет
Галузь порівняльна політологія
Заклад Колумбійський університет і Флорентійський університет
Членство Національна академія деї Лінчеї і Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

Грант Ґуґґенгайма

Princess of Asturias Award for Social Sciencesd

honorary doctor of the University of Madrid Complutensed (2001)

Honorary Doctorate of University of Buenos Airesd

Особ. сторінка giovannisartori.it
 Джованні Сарторі у Вікісховищі

Біографія

Джованні Сарторі — один із лідерів «флорентійської школи» політичних досліджень. Автор багатьох наукових праць, низки порівняльних досліджень політичних систем Італії та інших країн. Праці Сарторі перекладено 30 іноземними мовами. Тривалий час працював у США, професор Колумбійського університету у Нью-Йорку, почесний доктор університетів Генуї, Джорджтауна, Гвадалахари, Буенос-Айреса, Бухареста.

Продовжуючи традиції Парето і Лассвела, розробляв концепцію «еліти» у демократичних країнах, яку розглядав одночасно як «контролюючу меншість» і «артефакт демократичних процедур». Демократію розглядав як «стратархію» — «конфігурацію влади без вершини» (нестрога піраміда). Оскільки сучасна концепція «демократії» далека від античного ідеалу «влади народу», то Сарторі воліє її іменувати «селективною поліархією», коли влада належить меншості, та на відміну від олігархії, влада не закрита від суспільства та допускає опозицію.

  • 2005 — лауреат премії принца Астурійського у номінації «Громадські науки».

Сарторі і критика засобів масової інформації

Праця Сарторі Homo Videns: Televisione e Post-Pensiero датована 1997 роком є науково-популярним есе, в якому розглядається одночасно як критика засобів масової інформації, так і їх філософія. В основу есе Сарторі поклав працю неокантіанця Ернста Кассірера, де людина, за аналогією з терміном homo sapiens розглядається як animal symbolicum.

Базуючись на цьому, Сарторі характеризуює вплив ЗМІ як заміщення абстрактного, аналітичного, логічного, систематичного і, нарешті, реалістичного мислення на віртуальні зображення, які маніпулюють з візуальним сприйняттям. Посилаючись на світогляд Лейбніца та Віко, і, крім того, на кантівську різницю між mundus intelligibilis (світом ідей) та mundus sensibilis (світом чуттєвого сприйняття), яка описана в його «Критиці чистого розуму», Сарторі формулює головні тези, згідно з якими homo sapiens в результаті регресії перетворюється на homo videns.

Теорія Сарторі доповнює і розширює ідеї Аллана Блума, Юрґена Габермаса та Нейла Постмана (Neil Postman). Одночасно він розглядає себе як противагу «негропонтізму» Ніколаса Негропонте, який бачить ЗМІ виключно як інструменти демократичної цивілізації, яка розвивається. Крім того, Сарторі знаходиться в опозиції до всіх напрямків постмодернізму і деконструктивізму, які борються з раціональністю і ідентичністю, як ознаками насилля.

Основний аргумент Сарторі полягає в тому, що існує суттєва різниця між поняттями бачити і розуміти, розпізнати і збагнути і головне завдання полягає у визначенні цієї різниці. В той час, коли сенс нам пасивно передає візуальні ідеї, які не мають ні структури, ні змісту, наш розум будує кореляційні зв'язки через визначення. Крім того, наше мислення здатне відірвати нас від власного досвіду. Мова є засобом цього дискурсивного, аналітичного міркування, яке в той же час є і відображенням. Реальність і власний досвід не будуються на сенсорних стимулах, а є результатом активної семантичної, логічної та систематичної організації змісту свідомості.

Homo videns навпаки втрачає контакт з реальністю і з самим собою в цифрових, віртуальних зображених світах. Блукання в циркулярах гіпертекстів та грайливе ковзанняь у віртуальному примарному світі призводить до втрати самоконтролю, хаотичної дезорієнтації, фрагментації невротичного-Я і поділу на множинні особистості. Доповнюючи Лейбніца, який показав, що мислення та вільний вибір знаходяться в безпосередньому зв'язку, Сарторі прийшов до висновку, що сучасний Homo ludens також невільний, контролються ззовні і є політично некомпетентним, що ставить під сумнів існування представницької демократії або руйнує її, замінюючи на медіакратію.

Вибрані твори
  • Democrazia e definizioni. Bologna: Il Mulino, 1957.
  • Parties and Party Systems. Cambridge: Cambridge University Press, 1976. ISBN 0-521-29106-2.
  • The Theory of Democracy Revisited. Chatham, N.J: Chatham House, 1987. ISBN 0-934540-49-7.
  • Comparative Constitutional Engineering. Basingstoke: Macmillan, 1994. ISBN 0-333-62967-1.
  • «Concept Misformation in Comparative Politics» The American Political Science Review: Vol. LXIV, no. 4
  • Homo videns. La sociedad teledirigida

Примітки
  1. Музей Соломона Гуггенгайма — 1937.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #120953587 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Muore il politologo Giovanni Sartori, inventò i termini Mattarellum e Porcellum — Roma: GEDI Gruppo Editoriale, 1976. — ISSN 0390-1076; 2499-0817
  6. LIBRIS — 2018.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.