Джордже Топирчану

Джордже Топирчану (рум. George Topîrceanu, *20 березня 1886, Бухарест — †7 травня 1937, Ясси) — румунський поет, прозаїк, мемуарист і публіцист, член-кореспондент Румунської академії з 1936.

Джордже Топирчану
рум. George Topîrceanu
Народився 20 березня 1886(1886-03-20)
Бухарест, Румунія[1]
Помер 7 травня 1937(1937-05-07) (51 рік)
Ясси
·рак печінки
Поховання Етернітате (цвинтар)
Громадянство Румунія
Діяльність поет, прозаїк, мемуарист і публіцист
Знання мов румунська
Автограф

Біографія

Джордже Топирчану народився 20 березня 1886 в родині кушніра Ґеорґе і ткалі Парасківи Топирчану з міста Сібіу.

Початкову школу (1893-1895) відвідував в Бухаресті і в Шуйчі (рум. Şuici), де його батьки жили деякий час. Після цього (1898-1906) навчався в ліцеї імені Матея Бесараба і Святого Сави.

Творчий дебют Топирчану відбувся в 1904 в гумористичному журналі Belgia Orientului («Бельгія Сходу»). В цей же час він співпрацює і з іншими журналами: Duminica («Воскресіння»), Revista noastră («Наш журнал»), Revista ilustrată («Ілюстрований журнал»). Записавшись в 1906 на юридичний факультет, Топирчану залишає його, не завершивши навчання. Працюючи то тут то там, пише для журналів Sămănătorul, Neamul românesc literar («Літературна румунська мова»), Ramuri («Гілки»), після чого зближується з колом письменників журналу Viaţa românească («Румунське життя»), роботу в якому починає з публікації пародії Răspunsul micilor funcţionari («Відповідь дрібним службовцям»).

Зблизившись з Гарабетом Ібреіляну (з яким Топирчану підтримував, зокрема, цікаве листування), Джордже переселяється в Ясси, ставши членом редакції «Румунське життя». Разом з Міхаєм Севастосом випускає журнал Teatrul (1912-1913).

Будучи покликаним в армію, бере участь в болгарській кампанії, потім в Першій світовій війні, потрапляє в полон в перші ж дні в Тутракані і залишається в ньому аж до 1918 року. Досвід цих двох років у полоні знайшов своє відображення в його прозі.

Тут же Топирчану випускає два своїх перших збірки: «Веселі балади» і «Оригінальні пародії» (1916). Повернувшись в Ясси, редагує разом з Міхаєм Садовяну журнал Însemnări literare («Літературні нотатки»), аж до відродження «Румунського життя» (1920).

Наступні його книги, такі як «Веселі і сумні балади», «Гіркий мигдаль» та інші, користуються величезним успіхом у читачів і преси, особливо вірші, за які в 1926 він отримує Національну премію.

У 1934 в журналі Revista fundaţiilor regale Топирчану починає публікацію сатиричного роману «Чудеса Святого Сисоя» (роман не був закінчений). У 1936 обирається членом-кореспондентом Румунської академії.

Топирчану був одружений зі шкільною вчителькою Вікторією Югою. Вони мали сина, на честь дідуся названого Ґеорґе. Шлюб, спочатку створений з любові, незабаром став нещасним через розпусний спосіб життя Джорджа і нападів алкоголізму. Не в силах стримати себе, Топирчану страждав, і ця частина його життя теж знайшла відображення в його творчості.

Помер в Яссах в 1937 від раку печінки.

Публікації
  • Balade vesele («Веселі балади», 1916)
  • Parodii originale, («Оригінальні пародії», 1916)
  • Amintiri din luptele de la Turtucaia («Спогади про бої при Тутракані», 1918)
  • Strofe alese. Balade vesele şi triste («Вибрані строфи. Веселі і сумні балади», 1920)
  • În ghiara lor… Amintiri din Bulgaria şi schiţe uşoare
  • Migdale amare («Гіркий мигдаль», 1928)
  • Scrisori fără adresă, proză umoristică şi pesimistă
  • Pirin-Planina, epizoduri tragice şi comice din captivitate

Джерела
  • George Topîrceanu prizonier la bulgari
  • ICI.ro, George Topîrceanu
  • Topîrceanu, între gravitate și umor…, 10 mai 2010, Clara Margineanu, Jurnalul Național
  • Poetul care a tratat umorul cu seriozitate, 12 mai 2010, Claudia Daboveanu, Jurnalul Național

Примітки
  1. Топырчану Джордже // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.