Дзвінкова криниця

Гідрологічна пам’ятка розташовується на території Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» – квартал 163 виділ 12, в адміністративних межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району та займає площу 2,5 га.

Об’єкт оголошено рішенням тринадцятої сесії Київської обласної ради двадцять третього скликання від 5 жовтня 2000 року № 231-12 ХХІІІ.

Нині — у Межигірському урочищі, в селі Нові Петрівці, що неподалік (за 8 км) від Києва (Вишгородський район Київська область). За легендою, ченці Києво-Межигірського монастиря, пізніше підірваного більшовиками, на місці джерела побудували каплицю із встановленими дзвіночками — коли вода сильним струменем вдаряла по них, то лунав мелодійний дзвін, звідки й пішла назва криниці.

У 1934 році Києво-Межигірський Преображенський монастир був сфотографований і підірваний за рішенням політбюро КПРС. Зберегти удалося лише джерело «Дзвінкову криницю», що славиться смаком, і цілющими властивостями води.

У 1998 р. до 155-річчя перебування Т. Г. Шевченка у Межигір'ї «Дзвінкова криниця» відреставрована громадою села Нові Петрівці. Сама територія Межигірського монастиря наразі недоступна пересічному громадянинові через розташування на ній урядового маєтку. Однак джерело «Дзвінкова криниця» відвідують нині тисячі туристів.

Тарас Шевченко згадував «Дзвінкову криницю» у поемі «Чернець» та зображав на своїх малюнках.

:«…:Іде чернець дзвонковую У яр воду пити Та згадує, як то тяжко Було жити в світі…»[1]

• Дуби князя Володимира

• Громадський рух «Разом із тобою» «Музейне село»
• Радіо Свобода. Віктор Міняйло «Чи можна відродити Межигірський монастир?»
• Т. Г. Шевченко поема «Чернець»
• Відео: Дзвінкова криниця^{[недоступне посилання з липня 2019]}