Дзосотин-Елісун
Дзосотин-Елісун (уйг. Гурбантүңгүт Қумлуқи; спрощ.: 古尔班通古特沙漠; кит. трад.: 古爾班通古特沙漠; піньїнь: Gǔ'ěrbāntōnggǔtè Shāmò) — друга за площею пустеля Китайської Народної Республіки і Східного Туркестану (Синьцзян-Уйгурського автономного району), після пустелі Такла-Макан, що знаходиться у сточищі Тариму. Займає центральну частину Джунгарії. Назва Дзосотин-Елісун, має монгольське походження.[1][2]
Площа цієї піщаної пустелі приблизно 45 000-50 000 км². Близько 38 000 км² зайнято напівзакріпленими грядковими і барханних пісками, а решта території — піщано-гальковими рівнинами і такирами. Розташована близько 300 до 600 метрів над рівнем моря. Пасма в основному меридіонального напрямку, заввишки до 30 м (в північній частині пустелі подекуди сягає до 100 м), з крутими східними схилами і більш пологими — західними (ці схили часто порослі полином і саксаулом). Такири мають хащі тамариску, проте зарості рідкісні. Цілорічно використовується як пасовища для овець і верблюдів[3].
Тут розташована найбільш віддалена від будь-якого моря точка Землі (46°16′ пн. ш. 86°40′ сх. д.)[4].
Пустеля відокремлена горами Тянь-Шань від сточища річки Ілі, Турфанська улоговина та сточище Тариму на півдні Сіньцзяну. Пасмо міст, найбільшим з яких є Урумчі, розташоване у межах населеної смуги (Ланьчжоу-Сіньцзянська залізниця) на південь від пустелі, яка зрошується потоками, що живляться льодовиками та стікають з Тянь-Шаня. Канал Іртиш-Карамай, побудований у 2010-х, прямує північно-західним краєм пустелі; канал Іртиш-Урумчі перетинає центральну частину пустелі.
Декілька соляних озер розташовані у західній частині пустелі: озеро Манас (45°48′00″ пн. ш. 85°56′00″ сх. д.), яке в минулому живилося річкою Манас, але на початок ХХІ сторіччя в основному воно пересохло,[5] та озеро Аїлік (45°56′00″ пн. ш. 85°47′00″ сх. д.), яке живеться річкою Баян (яка, в свою чергу, поповнюється каналом Іртиш — Карамай).
Китайська національна магістраль 216 перетинає пустелю в напрямку північ-південь, від міста Алтай до Урумчі. Також варто відзначити: Китайську національну магістраль 217, залізницю Куйтун-Бейтун та залізницю Урумчі-Джунгарія.
Тут розташована «північно-східна» точка 45 × 90. 13 квітня 2004 року цю точку відвідали американець Грег Майклс (Greg Michaels) і китаєць Жу Жунчжао (Ru Rong Zhao), таксист з найближчого міста Цитай, які переконалися, що ніякими спеціальними пам'ятними знаками ця точка на поверхні Землі не відзначена [3].
Примітки
- Велика радянська енциклопедія містить «Дзосотын-Элисун»
- The Library of Congress lists a few spelling variants, such as Dzosotön Elisun etc.
- Дзосотын-Элисун // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
- Guinness Book of World Records, 1991. By Donald McFarlan, Norris McWhirter. P. 138
- PetroChina Xinjiang Oilfield Emission Reduction and Afforestation Project, p.5