Дмитрієв Олександр Петрович

Закінчивши з відзнакою кафедру біофізики Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка працював в Інституті фізики АН УРСР, навчався в аспірантурі Інституту фізіології рослин АН УРСР. У 1974 р. захистив кандидатську дисертацію «Радіосенсибілізація клітин синьо-зелених водоростей», де був відкритий механізм стійкості синьо-зелених водоростей, пов'язаний з активацією зворотної транскриптази.

З 1975 по 1986 рр. працював вченим секретарем ВЗБ НАН УРСР, інструктором, зав. сектором природничих та технічних наук ЦК Компартії України, заступником директора по науковій роботі ІФР НАН України.

У 1986 р. став завідувачем лабораторією в Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного АН УРСР, а з 1989 р. завідує лабораторією Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України.

У 1989 р. в Московському держуніверситеті ім. М. В. Ломоносова захистив докторську дисертацію. У 1994 р. йому присвоєно звання професора. У 2006 р. обраний членом-кореспондентом НАН України.

Також він був обраний Соросівським професором

Під його керівництвом захищено 7 кандидатських дисертацій.

До кола наукових інтересів входять питання системної індукованої стійкості рослин під впливом еліситорів.

О. П. Дмитрієв автор 7 монографій и 235 наукових праць, 37 з яких опубліковані в провідних журналах світу. Створив та запатентував 5 винаходів в галузі біотехнології рослин.

Вперше в світі у 1987 році відкрив та ідентифікував фітоалексини лілейних, вивчив їх токсичність та встановив механізми дії. Дослідив роль фітоалексинів як маркерів індукованої стійкості у рослин^{[джерело?]}, а також розробив нову екологічно безпечну технологію індукування стійкості рослин до біотичного стресу (2002)^{[джерело?]}. А у 1992 році провів роботи з вивчення механізмів сприйняття та трансдукції мікробних сигналів у рослин^{[джерело?]}. Висунув та обґрунтував теоретичні концепції про роль первинних сигналів та вторинних месенджерів в індукції захисних реакцій та про координацію цих реакцій на різних рівнях структурної організації рослин (1998).

Роботи Олександра Петровича в галузі фітоімунології привели до створення нових екологічно безпечних технологій індукування хворобостійкості рослин, а також високоефективного антимікробного препарату з Allium cepa для лікування стафілококових інфекцій у 1989). Ним запропоновані експрес-методи тестування фітосанітарного стану посівів по змінах спектрів відбиття та флуоресценції листя (1994)^{[джерело?]}.

Він встановив, що в умовах радіонуклідного забруднення сформувалась нова популяція збудника стеблової іржі злаків, яка характеризується високою частотою виявлення більш вірулентних клонів (1995) ^{[джерело?]}.

Роботи Олександра Дмитрієва відмічені грантами фонду CRDF, Міжнародного наукового фонду (Нью-Йорк), Фонду фундаментальних досліджень України.

• За цикл робот «Сигнальні системи імунітету рослин» йому присуджена премія ім. М. Г. Холодного НАН України (2003).

• Офіційна сторінка на сайті Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України
• Сторінка на сайті Радіобіологічного товариства України^{[недоступне посилання з липня 2019]}