Документознавець

Документознавець — спеціаліст, інформаційний аналітик, знавець у галузі документознавства; той хто «знає» роботу з документами. А також найменування професії, фаху підготовки у закладах вищої освіти, посади.

Професійна діяльність передбачає
  1. Роботу з документами (облік, реєстрацію, перетворення первинних документів, зберігання);
  2. Первинну та вторинну обробку документів;
  3. Організацію документообігу в установах, організаціях, вдосконалення автоматизованих систем управління (АСУ) і контроль документопотоків;
  4. Розробку уніфікованих форм документів, систем документації;
  5. Інформаційно-аналітичну діяльність ;
  6. Організацію та проведення рекламних та PR-кампаній.

Історія походження

У VI ст. до н.е давньогрецькими логографами вперше був застосований аналітико-синтетичний метод дослідження тогочасних документів-хронік. Грецький філософ Геродот вивчав офіційні документи канцелярій Ахеменідів, які були перекладені на грецьку мову й поширені в полісах Малої Азії. Вже у другій половині III ст. до н. е. олександрійськими вченими зроблені висновки щодо архетипу текстів класичних художніх творів, створені й відредаговані їхні варіанти. Відтак, можемо говорити про першофахівців у галузі знань про документи. Та дотепер відбувається формування цілісної системи знань про документ та фахівців у вищезгаданій галузі.

Галузі застосування професійних знань

Спеціаліст, який володіє знаннями та навичками ефективного планування, організації та вдосконалення діяльності служб документаційного забезпечення є без сумніву затребуваним на ринку праці. Документознавець може займати посаду у організаціях будь-якого рівня та будь-якої форми власності. Виокремлюють такі сфери застосування професійних знань:

  1. офісний службовець;
  2. працівник служби державного апарату;
  3. виконавчий директор;
  4. організатор діловодства;
  5. менеджер;
  6. працівник канцелярії;
  7. адміністратор;
  8. референт-аналітик
  9. архівіст.

Нормативно-правова база

Нормативно-правова база управлінської діяльності включає в себе: законодавчі акти[1] у сфері інформації, документування та документації, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів[2], держстандарти України[3],[4] , уніфіковані системи документації[5] та методичні документи з діловодства[6].

Примітки
  1. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах» від 29.03.2006 № 373
  3. ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять
  4. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення
  5. ДСТУ 3843-99. Державна уніфікована система документації. Основні положення
  6. Інструкція з діловодства Постанова КМУ на сайті Верховної Ради України

Джерела
  1. Палеха Ю. І. Загальне документознавство: навч. посіб. / Ю. І. Палеха, Н. О. Леміш. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К. : Ліра-К, 2009. — 434 с.

Посилання
  1. Конституція України (чинна з 1996 р. зі змінами) // Офіційний портал Верховної Ради України
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.