Домашніков Борис Федорович

Б. Ф. Домашніков народився 5 квітня 1924 року в селі Кригоузово Лухського району Івановської області в селянській родині. У сім'ї було п'ятеро дітей.

1935 року родина переїхала до Уфи. Там вони жили на околиці міста, у землянці, потім - у комуналці, багато років по тому отримали квартиру по вулиці Краснодонській. Батьки працювали в Уфі на моторобудівному заводі. Під час війни військкомат відмовився брати його на фронт за станом здоров'я і Домашніков працював у художній майстерні міськомгоспу - писав гасла, плакати, солдатські похоронні таблички[1].

У 1945 році вступив в Уфімське театрально-художнє училище, а 1950 року його закінчив (викладачі Олександр Тюлькін і Порфирій Лебедєв). Після закінчення училища викладав малювання і креслення в школі, працював декоратором в Уфімському ляльковому театрі[2].

Від 1953 року брав участь у виставках в Уфі (1953), Москві (1954), Салаваті (1966), Ленінграді (1972), Франції, Англії, Голандії (1976), Японії, НДР, Польщі, Угорщині (1977).

У 1960-х роках художник подорожував по Італії, де вивчав оригінали античності, був у Самарканді, Новгороді, Пскові, Ростові Великому.

1975 року йому присвоєно звання «Народний художник РРФСР», а в 1982 році — «Народний художник СРСР».

Син художника, Віктор Домашніков (нар. 1956), також відомий художник [3] Твори Домашнікова зберігаються в багатьох музейних (близько 40) зібраннях і приватних колекціях, зокрема в Державній Третьяковській галереї, в Академії мистецтв, Державному музеї мистецтв народів Сходу, Національному музеї республіки Башкортостан в Уфі, Башкирському державному художньому музеї імені М. В. Нестерова, Севастопольському художньому музеї та інших.

Найбільш відомі його картини: Під Уфою. Весна (1954), Охлебініно (1954), Весна на Псковщині (1959), Березняк (1960), Стадіон. Сутінки (1960), Псков. Синій день (1969), Оповідь про Урал (1974), Пейзаж з поїздом (1981), серія полотен «Москва. Червона площа», серія робіт «По Південному Уралу».

В Уфі на вулиці Салавата встановлено меморіальну дошку, яка увічнює пам'ять Бориса Домашнікова[4]. Пам'ятний знак встановлено на будинку під номером 17, де більш як 30 років була творча майстерня Бориса Федоровича.

Станом на 2016 рік у майстерні працює його син, художник Віктор Домашніков[5].

• Заслужений діяч мистецтв БАРСР (1965)
• Заслужений художник РРФСР (1965)
• Народний художник РРФСР (1975)
• Народний художник СРСР (1982)
• Почесний громадянин міста Уфи (1994)
• Срібна медаль 6-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957)
• Золота медаль Російської Академії Мистецтв.

1965 року салаватський молодіжний клуб «Комуна» організував виставку картин Бориса Домашнікова в салаватському Палаці культури "Нафтохімік". Виставка пройшла успішно. Після закриття виставки картини зняли і склали в коморі, суміжній з виставковим залом, в очікуванні транспорту, щоб повернути їх Домашнікову. Чомусь, і кімната, і комора виявилися незамкненими. Хтось кинув недопалок у комору і виникла пожежа. Частину картин не вдалося врятувати, а ті картини, які вціліли, відправили потім у Третьяковку в реставраційну майстерню. Салаватське керівництво поставилося до того, що трапилося, дуже відповідально. За згорілі картини Домашнікову щедро заплатили.

• Художник Домашников Борис Фёдорович. Живопись. Каталог. Уфа, изд. Слово. 1994 1975.
• Голованов Н. Н. Б. Домашников. Л., 1965; Б. Ф. Домашников: Живопись: Каталог. Авт. вступ. ст. и сост. В. М. Сорокина. Уфа, 1995.
• Пикунова Г., Поэтический мир Б. Домашникова. Каталог, М., 1975.
• Нехорошев Ю. И., Б. Ф. Домашников. Уральские пейзажи. Альбом, М., 1974.
• Журнал «Урал» № 4, 2009.