Доменіко Казо

Народився 9 травня 1954 року в місті Еболі. Вихованець футбольної школи клубу «Фіорентина». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1971 року в основній команді того ж клубу, в якій провів сім сезонів, взявши участь у 133 матчах чемпіонату. 1975 року виборов у складі «фіалок» титул володаря Кубка Італії.

Провівши сезон 1978-1979 у складі «Наполі», став гравцем міланського «Інтернаціонале», у першому ж сезоні в якому додав до переліку своїх трофеїв титул чемпіона Італії. Наступого сезону «Інтер» став лише четвертим у чемпіонаті, а по його завершенні Казо міласньку команду залишив.

Протягом 1981–1983 років провів два сезони у друголіговій «Перуджі», після чого повернувся до Серії A, ставши на два роки гравцем «Торіно».

Згодом протягом 1985–1988 років грав у Серії B за «Лаціо», після чого завершував кар'єру у четвертому за силою італійському дивізіоні, граючи до 1990 року за «Латину» та «Орчеану».

1974 року провів свою єдину офіційну гру у складі національної збірної Італії.

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1990 року, повернувшись до «Фіорентини», де працював з молодіжними командами. 1992 року привів молодь флорентійців до перемоги у престижному Турнірі Віареджо.

Згодом протягом п'яти років тренував молодіжний склад ще одного свого колишнього клубу, «Лаціо». 1995 очолювана ним команда стала переможцем Молодіжної першості Італії.

Протягом 1997–2001 років працював з дорослими командами, очолюючи тренерські штаби «Фоджі», «К'єво» і «Пістоєзе».

Згодом повернувся до роботи з молодими футболістами — у 2002–2003 роках був головним тренером збірної Італії U-18, після чого знову очолив молодіжний склад столичного «Лаціо». Коли 2004 року клуб залишив головний тренер основної команди Роберто Манчіні, Казо деякий час працював із головним складом «біло-блакитних».

Відтоді до 2013 року встиг попрацювати з основною командою «Тернана», а також молодіжними командами клубів «Волунтас Сполето», «Віртус Ланчано» та «Реджина».