Донич Іван Костянтинович

Іва́н Костянти́нович Д́онич (нар. 20 січня 1952; Садова, Вінницька область) — український письменник, художник-живописець і графік, музикант, поет, прозаїк, гуморист. Член Національної спілки письменників України (з 2003 року), Член національної спілки художників України[1].

Донич Іван Костянтинович
Народився 20 січня 1952(1952-01-20) (70 років)
Садова, Могилів-Подільський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність художник, поет, гуморист
Alma mater Одеський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського
Членство Національна спілка художників України
Нагороди

Життєпис

Закінчив Тульчинське музичне училище, відділ керівників духових оркестрів (1971) в Вінницькій області та художній факультет Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (1977) в Одесі.[1]

Керував духовими оркестрами, хорами, ансамблями у селі Порик Вінницької області (1971—1976) та в селі Дослідницьке Київської області (1976—1998).

Іван учасник республіканських, міжнародних мистецьких виставок від 1983 року. Автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. Роботи зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

Творча спадщина

Автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. В його доробку — 10 поетичних і прозових книжок.

Основні мистецькі твори:

  • живопис — «Весняний день» (1982);
  • «Напровесні» (1987);
  • «Осінь. Лавра» (1992);
  • серії робіт: «Словацькі пейзажі» (1997);
  • «Шевченківський край» (1998);
  • «Осінь. Олександрія» (1998);
  • «Седнівські мотиви» (2002);
  • «Мальовничими стежками України» (2004)[1].

Автор книг
  • «Дверцята до раю» (2000);
  • «Поцілунок Мадонни» (2001);
  • «Мушу боротися» (2003);
  • «Я малюю тобі музику» (2006);
  • «Дихаєте тут…» (2008);
  • «Голуб, який не злетів у небо» (2009);
  • «Горохом по спині…» (2010);
  • «Ой летіло помело» (2013);
  • «Ні, ти щось показував!» (2015);
  • «П'єса для чотирьох рук» (2017).

У творах Івана Донича висвітлене минуле й сучасне українського села, записує український фольклор.

Хобі та інтереси

Іван Костянтинович грає на 32 музичних інструментах. Займається музикою з п'яти років. Влітку, в музеї народної архітектури і побуту України, біля с. Пирогів проводить майстер-класи з живопису, графіки, фольклору, гри на інструментах. Роботи зберігаються в багатьох приватних колекціях світу[1].

Цитати

«- Поки їду на роботу, — розповідає Іван Костянтинович, — від „Лісової“ до Музею в Пирогові — тридцять портретів намалюю! А граю відколи себе пам'ятаю, народився ж бо в багатодітній (14 дітей!) родині військового капельмейстера. Вже з п'ятирічного віку грав у батьковому оркестрі, а шестикласником доводилося і керувати ним, підміняючи татка, і на сільських весіллях підробляти…».[2]

Відзнаки
  • Лауреат літературно-мистецької премії імені Олександра Бойченка (1983);
  • Лауреат літературної премії Остапа Вишні (2010);
  • Дипломант Всеукраїнської програми «Золотий фонд нації».

Примітки
  1. Донич Іван Костянтинович - Україна. Європа. Світ. Золотий фонд нації. Vivat, Україно! - Український видавничий портал - who-is-who.ua. who-is-who.ua. Процитовано 17 березня 2020.
  2. 14 серпня 2019 року. rulskiy.kiev.ua. Процитовано 17 березня 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.