Другий Нікейський собор

У соборі взяли участь 335 єпископів (тільки 14 з Заходу) під номінальним керівництвом папських легатів і фактично патріарха Тарасія. Імператрицю Ірину та її сина представляли посадові особи. Були відсутні патріархи Олександрійський, Антиохійський і Єрусалимський, території яких знаходилися під владою мусульман.

Основним завданням Собору стало припинення іконоборства. Після певних вагань до Собору було допущено єпископів, що виступали за необхідність іконоборства, але більшість вирішила усунути з кафедр єпископів, що в минулому переслідували іконошанувальників.

Найголовнішим підсумком роботи собору став догмат про іконошанування, викладений в оросі собору. У цьому документі відновлювалося шанування ікон і дозволялося вживати в церквах і будинках ікони Господа Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих, вшановуючи їх «шанобливим уклоном»:

Не вводячи нічого нового, ми недоторканними зберігаємо всі церковні передання, утверджені письмово чи не письмово, звідки й зображення іконописні, як ті, що не суперечать проповіді Євангельській, є корисними і служать нам утвердженням в істинному, а не в уявному втіленні Бога Слова. І те, що одними розкривається, іншими без сумніву сприймається.

І ми, ніби маючи перед собою цю путь царську (Царя Небесного), наслідуючи божественне вчення святих отців і передання Кафоличної Церкви (бо знаємо, що Вона є повнотою Духа Святого, який живе в Ній), визначаємо, щоб святі та чесні ікони пропонувалися для поклоніння так само, як зображення чесного животворящого Хреста, чи будуть вони написані фарбами, чи виготовлені з мозаїки, чи будь-якої іншої речовини, і чи будуть знаходитися у святих церквах божих на освячених посудинах та одязі, на стінах і дошках, у будинках чи біля доріг, а також чи будуть це ікони Господа Ісуса Христа, чи Владичиці Богородиці, чи чесних ангелів і всіх святих і праведних мужів.

Бо часто так буває, що через зображене на іконах, до яких звертаються очима, возносяться до первообразу і вшановують його цілуванням і шанобливим уклоном; але не є це істинним богопоклонінням, яке, за нашою вірою, належить віддавати Єдиному по природі божеству, тобто поклонятися за тим образом, як ми поклоняємося святому й животворящому Хресту й святому Євангелію, та іншим святиням, фіміамом віддаємо шану й поставленням свічок, за благочестивим звичаєм, який і був у давніх.

Тому що шанування, яке образу ми віддаємо, до первообразу переходить, і хто іконі поклоняється, поклоняється істоті, яка зображена на ній. Таким чином утвердиться вчення святих отців наших, котре виражають передання Кафоличної Церкви, Яка від краю й до краю землі проповідує Євангеліє.

— Догмат 367-ти Святих отців Сьомого Вселенського Собору 787 року в Константинополі про іконошанування[1]

Іконоборство було засуджено як єресь. Шанування ікон (поклоніння їм, запалення свічок і кадіння перед ними) визнано за ортодоксальні практики. Однак, було підкреслено, що поклоніння стосується особи, зображеної на іконі, а не її образу.

Собор не зміг остаточно зупинити рух іконоборців. Це було зроблено тільки на Константинопольському соборі 843 року за візантійської імператриці Феодори.

• Concilium Universale Nicaenum Secundum. Concilium actiones I—III, ed. Erich Lambertz (Acta Conciliorum Oecumenicorum 2,3,1), Berlin, New York 2008. ISBN 978-3-11-0190002-1 Edition with introduction in the sources.(англ.)
• Gibbon, Edward (1995). The Decline and Fall of the Roman Empire. New York: Random House Inc. ISBN 0-679-60148-1.(англ.)
• Ostrogorsky, George (1969). History of the Byzantine State. New Brunswick: Rutgers University Press. ISBN 0-8135-0599-2.(англ.)

• Диль Ш. Византийские портреты (Глава: Императрица Ирина)(рос.)
• Карташёв А. В. Вселенские соборы (Глава: VII Вселенский собор 787 г.)(рос.)
• Лозинский С. Г. История папства. (Глава вторая. Образование Папского государства (VI—VIII вв.))(рос.)

• Документи собору (лат.)