Дріофториди

Основні ознаки[3]:

• тіло не циліндричне, сплощене;
• вусики колінчасті або з видовженим першим члеником, котрий довший за другий та третій членики, узяті разом.
• вусики прикріплені у задній половині головотрубки, здебільшого — у трикутних ямках з боків слабо або сильно розширеної основи;
• булава вусиків видовжена, конусоподібна, зворотньогрушовидна або овальна, її перший членик трохи опушений або голий, збільшений, решта члеників зрослися між собою;
• головотрубка добре виражена і, звичайно, довга (якщо вона коротка, то передні гомілки без зубців);
• ротові органи глибоко занурені в ротову порожнину спереду;
• передньоспинка не має бічної облямівки.

Личинки дріофторид безногі, С-подібні, м'ясисті, білі або кремові, із рідкими волосками і щетинками, що стирчать.

Фотографії див. на[4].

Дорослі жуки харчуються рослинними тканинами. Личинки проходять розвиток у корінні, стеблах, деревині дерев, що всихають або гниють, у насінинах злаків[3].

Представників цієї групи знайдено на всіх континентах, крім Антарктиди. Переважна більшість видів дріофторид мешкають у субтропіках і тропіках. У фауні України вісім видів з чотирьох родів дріофторид[5].

Таксон поділяється на 150 родів[6], об'єднаних у 5 підродин:

• Cryptodermatinae
• Dryophthorinae
• Orthognathinae
• Rhynchophorinae
• Stromboscerinae

Подібно до інших видів, дріофториди є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослинні тканини і самі стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Деякі види завдають відчутної шкоди культивованим рослинам (зокрема, пальмам — жуки роду Rhynchophorus) і різноманітним сухим рослинним продуктам, що перебувають на зберіганні — крупи, зерно тощо (наприклад, рисовий довгоносик Sitophilus oryzae). Деякі види останньої групи поширюються внаслідок транспортування цих продуктів і мають карантинне значення. В тропіках великих личинок дріофторид — мешканців деревини — їдять смаженими і запеченими.