Дубровський Михайло Левович

Подяка Дубровському М. Л. від Кабінету Міністрів України

У роки війни разом з матір'ю перебував в евакуації в місті Фрунзе. Батько загинув під час Другої світової війни. У 1946 році родина переїхала в місто Львів, де він поступив в середню школу, а в 1955 році — до Львівського технологічного технікуму. З 1956 року, у зв'язку з переїздом сім'ї в місто Харків, продовжив навчання в Харківському технологічному технікумі.

У жовтні 1959 року був призваний на службу в армію. Служив у бронетанкових частинах на посаді командира екіпажу важкого танка до серпня 1962 року. З вересня 1962 по липень 1967 року навчався в Харківському державному університеті на історичному факультеті. Після закінчення навчання в 1967 році був направлений на роботу в Слатінську середню школу Дергачівського району Харківської області вчителем, де працював до жовтня 1969 року. Потім працював референтом Харківської обласної організації товариства «Знання» по квітень 1974 року. З квітня 1974 р. по вересень 1983 працював на республіканських профспілкових курсах Укррадпрофу методистом, зав. кабінетом.

У 1980 році вступив до аспірантури Вищої школи профспілкового руху ВЦРПС. Захистив дисертацію в квітні 1985 року. З вересня 1983 по 1988 рік працював у Харківській філії ВШПД на посаді старшого викладача, зав. кафедрою. У 1988 році перейшов на роботу в Харківський інститут залізничного транспорту на посаду старшого викладача. У серпні 1989 року повернувся в Харківський філіал Вищої школи профспілкового руху (з листопада 1990 року перетворена в Академію праці і соціальних відносин) на посаду доцента, зав. кафедрою.

У січні 1994 року був переведений до Києва для роботи зі створення Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Працював на посаді декана факультету, завідувача кафедри.

Михайло Дубровський (крайній праворуч) під час козацького параду на стадіоні «Металіст» у Харкові

З 1991 року — доцент. У 1995 році отримав сертифікат Національного нострифікаційної комітету про присудження вченого ступеня доктора філософії в історичних науках. Академік МКА, професор.

З 1996 року по 2006 рік — ректор Харківського соціально — економічного інституту. У 2006 році обраний науковим керівником Науково-дослідного центру козацтва імені гетьмана Мазепи.

Один із ініціаторів створення Харківської обласної організації Українського реєстрового козацтва та її перший керівник. Командував Східноукраїнським козацьким округом, очолював Науково-методичну раду УРК. У 2003 році взяв участь у створенні Науково-дослідного Центру козацтва імені гетьмана Мазепи і з 2009 року обраний його науковим керівником. Обирався членом Ради Українського козацтва при голові Харківської обласної державної адміністрації. За внесок у розвиток Українського реєстрового козацтва нагороджений орденами УРК І-ІІІ ступенів.

• Подяка Кабінету Міністрів України;
• Знак «Відмінник освіти України»;
• Знак «За розбудову освіти» Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності;
• Знак Об'єднаного інституту при Національній академії оборони України;
• Вища нагорода ФПУ України «Профспілкова відзнака»:
• Почесна грамота Харківської обласної державної адміністрації.

Є автором понад 120 друкованих наукових та методичних публікацій:

• Очерки истории профсоюзов Харьковщины / М. Л. ДУбровский, А. И. Эпштейн и др. — Харьков: Торнадо, 1999. — 400 с.
• Дубровский М. Л. Казачество против антисемитизма и ксенофобии: исторический анализ культурных, религиозных и политических стереотипов // Толерантність і духовність в укра-їнському суспільстві та сучасне осмислення проблем антисемітизму і ксенофобії: І Міжнародна науково-практична конференція 15 грудня 2005 р. — Донецьк, 2006. — С. 45-50.
• Данилов А. А., Дубровский М. Л. Политические партии и движения на современном этапе (Россия, Украина). Харьков, 1991.

• Дубровский Михаил Львович, академик Международной кадровой академии, доктор философии, профессор
• Биография Дубровского Михаила Лейбовича
• Перелік козацьких об'єднань, які діють на території Харківської області
• Алфавітний покажчик кандидатів у народні депутати України^{[недоступне посилання з липня 2019]}