Дяк Михайло Дмитрович

У 1952 закінчив десятирічну школу в с. Витвиця. У 1953 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету.

1954–1957 служба в армії.

1958 р. вступив до Івано-Франківської школи міліції, та через півроку через конфлікт з комендантом покинув школу. Згодом повернувся, середню юридичну освіту завершив 1964 р.

20 вересня 1958 р. одружився з Ганною Гануською. 1959 р. народився син Олесь, нині поет і композитор.

19 грудня 1961 р. міліціонер Михайло Дяк з курсантом школи міліції Миколою Федівим підняли у Витвиці над сільрадою синьо-жовтий прапор, 1963 р. — два прапори в Моршині. Ці події сколихнули Прикарпаття і спонукали вчителя Дмитра Квецка з с. Слобода-Болехівська розпочати роботу над створенням програми підпільної організації, що дістала назву «Український Національний Фронт». УНФ пропонував для України незалежний самостійний розвиток у вигляді «народного соціалізму», дуже близького до реалій західноєвропейської соціал-демократії. За майже 3 р. існування УНФ його членами стали до 200 осіб в кількох областях України.

Початком активної діяльності УНФ слід вважати осінь 1964 р., коли Дмитро Квецко разом із Зеновієм Красівським розпочали видання підпільного часопису «Воля і Батьківщина». Написанням статей до підпільного часопису займалися виключно Д.Квецко і З.Красівський, при цьому левова частка матеріалів вийшла з-під пера Д.Квецка[1]. Розповсюдженням часопису та інших підпільних видань активно займався Михайло Дяк. Крім того, він продовжував індивідуальні акції щодо поширення національної символіки у різних населених пунктах. Так, вночі на 30 жовтня 1966 р. — до річниці Листопадового зриву — Михайло Дяк вивісив на автобусній зупинці в Гошеві виготовлений ним синьо-жовтий прапор і розповсюдив у селі 15 брошур.

Дяк налагоджує контакти з Українською загальнонаціональною організацією (УЗНО), створеною ще 7 січня 1961 р. в Долинському районі. УЗНО, яка у 1964 р. нараховувала близько 50 членів у кількох областях, прибрала назву «Український Національний Фронт». Ця організація не була викрита КДБ і проіснувала до 1991 року. Її умовно називають УНФ-2. Михайло Дяк вступив до УНФ у 1965, привівши до нього підпільну групу «Братство тарасівців». Загалом він залучив до УНФ близько 50 чоловік, здебільшого, молодих. Навчав їх підпільної роботи, криміналістики, стрільби зі свого службового пістолета.

21 березня 1967 капітана міліції Михайла Дяка викликали ніби у справах до обласного управління внутрішніх справ і там затримали. 23 березня під час обшуку вилучили 256 боєпатронів до пістолета «Макарова» та 8 — до пістолета «ТТ», а також цівку ґвинтівки з затворною та магазинною коробками. Тоді ж були заарештовані Д. Квецко, З. Красівський, Я. Лесів, а згодом В. Кулинин. Усім було висунуте звинувачення в зраді батьківщини (ст. 56 ч.1 КК УРСР), на що насправді не було ніяких підстав, та в створенні антирадянської організації (ст. 64), а Дяка також у незаконному зберіганні зброї (ст. 222 ч. 1).

У вироці зазначено, що «Квецко, Красівський і Дяк за вчинені ними дії заслуговують виняткової міри покарання — смертної кари. Однак, враховуючи, що вони визнали вину, розкаялися у скоєних злочинах і засудили свою антирадянську діяльність», суд обмежився максимальним покаранням Квецку — 15 р. ув'язнення та 5 р. заслання, та тривалим — Красівському і Дяку - 12 р. ув'язнення з відбуттям перших 5 р. у тюрмі, а решти 7 — у ВТК суворого режиму з конфіскацією всього належного їм майна, із засланням на 5 років.

Карався М. Дяк у Володимирській в'язниці, з 1972 р. був у таборах Мордовії, згодом у ВС-389/35 на ст. Всехсвятська Пермської обл.

16 квітня 1974 р. М. Дяк подав заяву Президії Верховної Ради УРСР щодо діяльності УНФ і вказав, що до нього було застосовано шантаж, що ст. 56 була застосована безпідставно. Медична комісія у травні 1975 р. визнала Дяка хворим на рак 4-го ступеня і суд звільнив його від подальшого ув'язнення. Повернувся він додому 2 червня 1975. За сприяння Андрія Сахарова 19 липня 1975 р. був обстежений у Московському онкологічному центрі. Наприкінці 1975 р. М. Дяк пройшов тримісячний курс лікування в Івано-Франківській онкологічній лікарні. Лікарі дивувалися силі його духу. А. Сахаров пропонував Михайлу їхати лікуватися до Ізраїлю, але він волів померти на своїй землі: «Мамо, тіштеся, що будете мати мою могилу».

Помер 18 серпня 1976 р. Багатолюдний похорон у його рідному селі відбувся 21 серпня.

2 вересня 2001 р. в Івано-Франківську на фасаді Прикарпатської філії Національної академії МВС України відкрито меморіальну таблицю Михайлові Дяку з його барельєфом.