Діброва Людмила Іллівна
Людми́ла Іллі́вна Дібро́ва (нар. 28 грудня 1921, Косівка[1], УСРР — пом. 30 квітня 2014, Олександрія, Україна) — учасниця підпільно-партизанського руху під час Другої Світової війни, кавалер орденів Вітчизняної війни I та II ступенів, ордена «За мужність» III ступеня та 16 медалей. Почесний громадянин Олександрії (2011)[2], почесний громадянин Старої Тури (1964). Донька ватажка радянського партизанського руху на території України та Словаччини Іллі Діброви.
| Людмила Іллівна Діброва | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Загальна інформація | |||||||
| Народження |
28 грудня 1921 Косівка[1], УСРР | ||||||
| Смерть |
30 квітня 2014 (92 роки) Олександрія, Україна (Серцева недостатність) | ||||||
| Військова служба | |||||||
| Приналежність |
 СРСР | ||||||
| Рід військ | Партизанський рух | ||||||
| Війни / битви | Друга Світова війна | ||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||
| |||||||
.svg.png.webp){kind=small}
Життєпис
Під час Другої Світової війни Людмила Діброва була зв'язковою у підпільно-партизанському з'єднанні імені Ворошилова, яким командував її батько Ілля Діброва. Брала участь у боях радянсько-німецької війни. Нагороджена трьома бойовими орденами (орден «За мужність» III ступеня та ордени Вітчизняної війни I та II ступенів) та 16 медалями. У 1964 році Людмилі Діброві було вручено диплом «Почесного громадянина міста Стара Тура» (Чехословаччина).
Після війни протягом 20 років працювала на Олександрійському заводі підйомно-транспортного обладнання, згодом обіймала посаду в апараті виробничого об'єднання «Олександріявугілля». З 1987 року була членом Організації ветеранів України. Займалася громадською діяльністю, протягом 12 років була депутатом Олександрійської міської Ради, протягом 14 років — народним засідателем в суді. Окрім того, Людмила Іллівна навіть у поважному віці брала участь у патріотичному вихованні молоді та фестивалях народної творчості в різних містах України, де була неодноразово нагороджена дипломами.
Наприкінці життя Людмила Діброва тяжко хворіла, мала проблеми з серцем. 30 квітня 2014 року на 93-му році життя її не стало. Лікарі встановили діагноз «серцева недостатність»[3].
Нагороди та відзнаки
- Орден Вітчизняної війни I ступеня
- Орден Вітчизняної війни II ступеня (1985)[4]
- Орден «За мужність» III ступеня
- Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
- Почесний громадянин міста Олександрії (2011)[2]
- Почесний громадянин міста Стара Тура (1964)
- Ще 13 медалей
Примітки
- Згідно з сайтом http://www.podvignaroda.ru/. За іншою інформацією народилася в Олександрії.
- Почесним громадянином Олександрії стала колишня підпільниця-партизанка. «Novosti.kr.ua». Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 4 травня 2014.
- Умерла Почетный гражданин Александрии Людмила Диброва (рос.). «Правдоруб». Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 4 травня 2014.
- Згідно з сайтом http://www.podvignaroda.ru/. № нагородного документа: 175, дата нагородного документа: 06.11.1985, номер запису в базі даних: 1515112926.
Посилання
- Почесні громадяни Олександрії. Сайт Олександрійської міської ради. Архів оригіналу за 18 грудня 2011. Процитовано 4 травня 2014.
- 22 сентября День партизанской славы (рос.). «Олександрійські новини». Процитовано 4 травня 2014.[недоступне посилання з липня 2019]
- Діброва Людмила Іллівна — дівчина степової Еллади. «Істина від Олександрії». Процитовано 4 травня 2014.