Дівчата в уніформі (фільм, 1931)

Події стрічки відбуваються в Пруссії в період перед Першою світовою війною. Чотирнадцятирічну Мануелу фон Майнхардіс титулована тітка привозить у Потсдам, до школи-пансіонату для доньок офіцерів. Мати у Мануели померла, батько-військовий не в змозі піклуватися про неї, і тітка вирішують залишити племінницю на виховання і навчання в навчальному закладі із суворими порядками. Школа управляється владною і жорсткою директрисою Фройляйн фон Нордек цур Нідден.

Чутлива й емоційна Мануела потрапляє до класу Фройляйн фон Бернбург. Фон Бернбург намагається спілкуватися з ученицями відкрито та чесно і є загальною улюбленкою. Нові подруги Мануели відразу попереджають, щоб вона була обережною і теж не закохалася в неї. Але перша ж зустріч з фон Бернбург бентежить Мануелу. Щире співчуття до Мануели, що важко переживає смерть матері, ще більше привертає дівчину до вчительки. Сама викладачка також виділяє Мануелу серед інших, хоча і намагається ніяк це не проявляти.

У школі панують суворі порядки і сувора дисципліна. Директриса прагне максимально урізувати витрати, навіть за рахунок харчування вихованок, вважаючи, що навколишнє оточення не налаштоване для надмірностей.

	Вони доньки солдатів і, дасть Господь, стануть матерями солдатів. Дисципліна — ось що їм потрібно, а не життя в розкоші.
— Директриса Фройляйн фон Нордек цур Нідден (персонаж фільму)

Коли сорочка Мануелі розпадається на частини і немає ніякої можливості її полагодити, Фройляйн фон Бернбург віддає їй одну зі своїх. Мануелі насилу вдається утримувати свої почуття, вона плутається, відповідаючи уроки, і у бесіді наодинці зізнається викладачці у своєму коханні. Фон Бернбург намагається напоумити її і закликає тримати емоції під контролем.

До катастрофи призводить випадок. На святі, присвяченому дню народження директриси, зусиллями вихованок ставиться «Дон Карлос» Шиллера, Мануела виконує головну роль. Вистава має успіх, після неї, на святі, Мануела напивається пуншу і, втративши контроль, привселюдно заявляє про кохання між неє і Фройляйн фон Бернбург. Вибухає скандал. Директриса саджає Мануелу до карцеру, забороняючи будь-кому спілкуватися з нею. Фон Бернбург вимушена покинути школу. Дізнавшись, що улюблена вчителька залишає її назавжди, дівчина наважується покінчити життя самогубством і намагається кинутися з балюстради на парадні сходи пансіонату. Лише стараннями подруг її вдається врятувати. Розуміючи, яка могла статися трагедія і якою незмивною плямою лягло б самогубство Мануели на школу, директриса зазнає сильного потрясіння.

«Дівчата в уніформі» — перший німецький фільм часів Веймарської республіки, створений кооперативним способом. Компанія Deutsches Film Gemeinschaft була створена спеціально для цього проекту. Витрати по створенню стрічки розподілялися між акторами і командою творців.

Прототипом Мануели фон Майнхардіс для роману і п'єси слугувала одна з однокласниць Крісти Вінслое, з якою та вчилася разом в Empress Augusta boarding school. Дівчина дійсно кинулася зі сходів. Вона вижила, але шкутильгала до кінця життя. Вже будучи дорослою вона була присутньою на прем'єрі фільму[2].

Первинний задум припускав, що Мануела стрибне зі сходів наприкінці фільму. Проте, потім Карл Фроліх змінив рішення, і Мануелу рятують від самогубства учениці.

Доротея Вік і Герта Тіле, що зіграли вчительку і ученицю, народилися в один рік. На момент зйомок їм обом були 23 роки.

У використанні нових звукових засобів Саган, учениця Макса Рейнгардта, була найобдарованішим режисером передвоєнної Німеччини[1]. Не лише акуратне використання діалогів, але також застосування звуку як метафори (наприклад, звуки горна на початку і кінці фільму), створення особливої атмосфери, коли дівчата перешіптуються, обмінюючись секретами, звук імені Мануели, що перекликається, у фінальних сценах — усе це підтверджує висловлювання критика[1]:

З цією роботою («Дівчата в уніформі»), німецькі фільми зі звуком досягли свого найвищого рівня.

— Лотта Айснер

Зігфрід Кракауер також відмітив роботу Саган. Він звернув увагу на її здатність наділяти кадри «символічною силою світла». Застосування Саган тіней не лише створює глибину на плоскому екрані, але також сприяє точнішій передачі смислу і атмосфери. Кінематограф Леонтини Саган — прекрасний приклад того, що Айснер називала «настроєм» — гра світла викликала відгук у серці[1].

Рішення освітлення і показ сходів у школі — примітний приклад роботи Саган зі світлом. Спрямовані вгору тіні і глибина центральної частини сходового колодязя символізують напругу, в якій живуть дівчата, в контрасті з яскраво освіченими парадними сходами головного холу, якими ученицям заборонено підніматися.

Л. Саган також стала першою, хто застосував прийом накладення великих планів облич двох персонажів для показу глибокого психологічного зв'язку, що існує між ними[1]. Саган використовує його, зображуючи моменти сильного потягу між Фройляйн фон Бернбург і Мануелою. Через тридцять років цей спосіб використав Інгмар Бергман у фільмі «Персона» для досягнення аналогічного ефекту.

У монтажному плані стрічка сполучає елементи розповідного і асоціативно-образного типів монтажу, які доповнюють один одного і створюють атмосферу, яка не могла би бути досягнута застосуванням лише одного з них[1]. Початок фільму показує окремі кадри Потсдаму з кам'яними вежами, статуями, скульптурами воїнів, що чергуються показом дівчат, що крокують шерегою, в уніформі, вводячи глядача в атмосферу майбутньої історії — Пруссію в період перед Першою світовою війною. Подальша розповідь, обмежена виключно стінами школи, ведеться розповідним монтажем. Але періодично в нього знову украплюються статичні кадри мілітаристського патріархального світу, що оточує місце дії. Глядачеві нагадують, що хоча школа — це жіноча оселя (у ній немає жодного чоловіка), але вона знаходиться в авторитарному чоловічому суспільстві. За допомогою такої структури монтажу вдається створити у фільмі замкнутий жіночий світ, відгороджений від зовнішнього світу[1].

У інтерв'ю 1980-го року Герта Тіле (Мануела фон Майнхардіс) приписує заслуги по створенню фільму чоловічій частині знімальної групи: Карлу Фроліху, Францу Ваймару та ін. Леонтина Саган, на її думку, занадто мало знала про те, як задумав фільм Карл Фроліх[2].

У фільмі немає жодного персонажа чоловічої статі.

Нацистський режим, що прийшов до влади через два роки після створення фільму, вніс стрічку до списку заборонених. Уперше після виходу на екран фільм було показано широкій публіці лише в 1970-х роках[2]. У 1977 році фільм показали на німецькому телебаченню. Пізніше «Дівчата в уніформі» вишли на відеокасеті з англійськими субтитрами у США (1994) і Великій Британії (2000), випущені Британським кіноінститутом.

Після показу фільму в Румунії, від місцевих дистриб'юторів прийшов лист з проханням: «Будь ласка, ще 20 метрів з поцілунком» (Please, twenty more metres of kissing)[2]. Йдеться про сцену, де фройляйн фон Бернбург цілує Мануелу в губи. Двадцять метрів плівки еквівалентні приблизно півтора хвилинам на екрані.

	Те, що ви називаєте гріхом, я називаю великим духом любові, що має тисячі форм.
— Елізабет фон Бернбург (персонаж фільму)

Стрічка «Дівчата в уніформі» всюди користувалася величезним успіхом. У Німеччині вона вважалася найкращим фільмом року[6]. Успіх супроводив фільм не лише в Німеччині, але також по всій Європі, у США і навіть в Японії[2]. При виході фільм був сприйнятий пресою як стрічка, що розглядає проблеми юнацького періоду, а також як протест проти системи навчання, що існувала в Пруссії. Тема лесбійських стосунків не згадувалася.

Газета «Нью-Йорк геральд трибюн» бачила у фільмі «Драму дівчини, що знемагає від відсутності ніжності і співчуття, які протиставляються суворій насильницькій системі виховання в закритих школах»[6].

Постановка п'єси, на якій засновано фільм, здійснювалася кілька разів з різними акторами. Герта Тіле, яка виконувала роль Мануели фон Майнхардіс у фільмі, грала її і на сцені. У одній з постановок роль фройляйн фон Бернбург грала масивна майже п'ятдесятирічна жінка. Через це почуття між вчителькою і ученицею не могли інтерпретуватися інакше, як в руслі «материнської симпатії». Проте в інших постановках п'єси лесбійський мотив опрацьовувався дуже ретельно[2].

Зміни, внесені продюсером Карлом Фроліхом у сюжет фільму, були продиктовані його бажанням забезпечити більший успіх проекту. Назву п'єси «Учора і сьогодні» він замінив на «Дівчата в уніформі», визнавши його вдалішим. «…Вони думатимуть, що там буде безліч дівчат в уніформі, вони стрибатимуть і показуватимуть свої ноги». З цієї ж причини питання про істинну природу взаємовідносин жінок він навмисно залишив відкритим, щоб фільм був прийнятний для чоловічої аудиторії[2].

В наш час стрічка вважається одним з найвідоміших німецьких фільмів ранньої ери кінематографу, що порушують питання гомосексуальності[7].

• «Дівчата в уніформі» — ремейк 1958 року німецького виробництва за участю Ромі Шнайдер.
• «Олівія» — французький фільм 1951 року.
• «Покохати Аннабель» — американський фільм 2006 року.

• Клод Бейли. Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб. : Академический проект, 1998. — 400 с. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.

• Дівчата в уніформі на сайті IMDb (англ.) (станом на 8.04.2016)
• Дівчата в уніформі на сайті AllMovie (англ.)
• Дівчата в уніформі на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
• Дівчата в уніформі на сайті Filmportal.de(нім.)(англ.)
• Фотографії акторок, кадри з фільму, бібліографія. Архів оригіналу за 28.12.2007. Процитовано 29 березня 2011.