Діденко В'ячеслав Лукич

Народився в селищі Ханженкове Донецької області в сім'ї рудничного службовця. Незабаром переїхав до Горлівки. Тут в 1924 році закінчив семирічку, розпочав трудовий шлях. Працював каменярем на відновленні коксових печей, відгребальником і коногоном в шахті, культорганізатором в рудниковому клубі. Одночасно навчався в гірничопромисловому училищі. У ці ж роки на сторінках журналу «Забой» і «Гірник» почав друкувати свої перші вірші, а пізніше повісті.

Про першу появу Чорного-Діденка у редакції «Забою» Борис Горбатов залишив такі спогади: "Я пам'ятаю його, — пише Б. Горбатов, — горлівським рабкором, коли він наполегливо і влучно бичував рудничні непорядки. Я знаю, що Юрій зараз багато вчиться, читає і наполегливо пише. І, можливо, саме він виросте в того письменника, який заспіває про Донбас справжніми піснями ".[1]

З 1928 по 1941 співробітник газети «Кочегарка». У роки нацистсько-радянської війни був армійським кореспондентом фронтової газети. Дем'янськ, Орел, Мінськ, Варшава, Берлін, такі етапи його військових доріг. Нагороджений трьома орденами і кількома медалями. З 1953 року демобілізований на творчій роботі.

Сам Чорний-Діденко завжди був скромний і суворий в оцінці своєї творчої продукції. Я не пам'ятаю випадку, щоб при зустрічах з друзями-літераторами, коли розмова неминуче торкався незакінчених або закінчених книг, — Юрій був би задоволений собою, висловив задоволення написаним або погоджувався з похвалами товаришів[2].

Основні твори:

• «Нові горизонти», 1952.
• «Сказання про перші взводи», 1955.
• «Правда на землі одна».
• «Синя блуза», 1963
• «Повісті далеких доріг», 1965.

• Летописцы шахтерского края. Донецк
• Прадідівська слава