Евелін Кюннеке

Евелін Кюннеке (нім. Evelyn Künneke), уроджена Ева-Сюзанна Кюннеке (нім. Eva-Susanne Künneke, 15 грудня 1921, Берлін 28 квітня 2001, Берлін) — німецька співачка, танцюристка та акторка. У колах сцени її називали останньою з покоління Лілі Марлен.

Евелін Кюннеке
нім. Evelyn Künneke
Основна інформація
Дата народження 15 грудня 1921(1921-12-15)[1][2]
Місце народження Берлін, Німецький рейх[1]
Дата смерті 28 квітня 2001(2001-04-28)[1][3][2] (79 років)
Місце смерті Берлін, Німеччина[1]
Поховання
Цвинтар Геерштрассеd[4] : 
Роки активності з 1941
Громадянство Німеччина
Професії акторка, акторка театру, кіноакторка
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Евелін народилась в сім'ї композитора Едуарда Кюннеке і оперної співачки Катаріни Гарден. З дитячих років отримувала уроки балету, акторської гри та співу. Вона також працювала як фотомодель і навчилася танцювати чечітку в студії Едмонта Леслі.

У 1935 році вона здобула середню освіту в приватній школі в Берліні. Закінчивши навчання, вона стала другою сольною танцівницею в Берлінській державній опері, але викликала сенсацію, як танцівниця «Евелін Кінг» у берлінських кабаре та естрадних шоу.

У 1938 році, у віці сімнадцяти років, вона засновує власну студію танцю в Берліні разом з Горстом Маттісеном.

У 1939 році їх виступи були заборонені, після чого вона взяла псевдонім Евелін Кюннеке і розпочала кар'єру співачки. Вона працювала з відомими композиторами, такими як Пітер Ігельхгофф та Майкл Ярі. Перший великий успіх вона мала в 1941 році з піснею Sing, Nachtigall, sing (з фільму Auf Wiedersehn, Franziska), яку Вольфганг Борхерт назвав своєю улюбленою піснею. Далі була пісня Haben Sie schon mal im Dunkeln geküßt?, на яку впливав музичний стиль свінг.

Під час Другої світової війни вона часто виступала перед німецькими військовими. З 1942 по 1944 роки вона виступала на Східному фронті, а на початку 1944 року також на Західному фронті. У 1944 році її заарештували за дефетизм і в січні 1945 року відправили до в'язниці Берлін-Тегель. Її звільнили незадовго до кінця війни.

Після війни вона була успішною протягом декількох років як поп-співачка, спочатку з шоу оркестром Вальтера Дженсона в 1945 році в Гамбурзі[5]. Її хіти включали Winke-winke, Allerdings — sprach die Sphinx (з оркестром Вольфа Гебба) та Egon.

У 1953 році вона гастролювала у США. Також у 1953 році вона записала пісню Herr Kapellmeister, bitte einen Tango, яка вважається одним з її найбільших успіхів[6]. У хіт-параді журналу «Der Automatenmarkt» він досяг 5-го місця в травні 1954 року[7].

У 1958 році вона змагалася у німецькому відборі на конкурс пісні Євробачення", але програла. В кінці 1950-х і 1960-х років її співоча кар'єра пішла на спад.

У середині 1970-х Евелін Кюннеке повернулася як актриса, здебільшо знімаючись у режисера Райнера Вернера Фасбіндера та Рози фон Праунгайм .

У березні 1976 року Евелін Кюннеке записала сингл Ich bin Heinos Walküre, який з'явився на лейблі Telefunken. Він так і не потрапив до хіт-парадів, незважаючи на часте використання на різних радіостанціях. Кюннеке також випустила кілька альбомів, таких як Sensationell (1975), Evelyn II (1976) та Sing, Evelyn, sing! — Das Beste von Evelyn Künneke (1978)

Евелін вшановують біля могильної плити її батьків на кладовищі Геерштрассе в Берлін-Вестенді.

Вона вперше вийшла заміж за англійця[8], батька її дочки. З 1963 по 1972 рік її другим чоловіком був Рейнгард Томанек, випускник ділового адміністрування. Третій її шлюб був укладений у 1979 році з її менеджером Дітером Хатдже.

Евелін Кюннеке померла 28 квітня 2001 року у віці 79 років у клініці в Берлін-Зелендорфі від раку легенів, діагностованого за два місяці до того[9]. Вона похована на державному кладовищі Геерштрассе в Берлін-Вестенді, біля могили її батька Едуарда Кюннеке (місце могили: II-W7-61) без власного надгробку[10].

[11]

Творчий доробок

Сингли
  • 1941: Dieses Lied hat keinen Text
  • 1941: Sing, Nachtigall, sing
  • 1942: Haben Sie schon mal im Dunkeln geküßt?
  • 1942: Das Karussell
  • 1942: Hokuspokus
  • 1946: Drei kleine Geschichten
  • 1946: Ich freu’ mich schon auf Donnerstag
  • 1947: Es war eine Nacht in Venedig
  • 1948: Bauernrumba
  • 1948: O la la
  • 1949: Der blaue Montag
  • 1949: Oh ja – oh nein
  • 1949: Der schönste Mann vom Rio Grande
  • 1949: Was denkt sich bloß der Pavian?
  • 1949: Kinder, kauft euch einen Sonnenstich
  • 1949: Irgendwo, irgendwann
  • 1949: Das gibt es nur in Texas
  • 1949: Cuanto le gusta
  • 1949: Warum hat das Zebra Streifen?
  • 1949: Barbara, Barbara, komm mit mir nach Afrika
  • 1949: Allerdings – sprach die Sphinx
  • 1949: Schade, gestern warst du süß wie Schokolade
  • 1950: Winke-winke
  • 1950: Oh Juana
  • 1950: Es wär alles nicht so schwer
  • 1950: In Arizona und Arkansas
  • 1950: Ein kleiner Gernegroß
  • 1950: Von acht bis acht
  • 1950: Gehn Sie weg
  • 1951: Hab’n ’se nich ’nen Mann für mich?
  • 1951: Maja-Mambo
  • 1951: Fahr'n Sie nicht zum Nordpol
  • 1951: Tango-Max
  • 1952: Mäckie-Boogie
  • 1952: Ach Herr Kuhn
  • 1952: Hinz-und-Kunz-Boogie
  • 1952: Kleiner Zinnsoldat
  • 1953: Herr Kapellmeister, bitte einen Tango
  • 1953: Egon
  • 1954: Bongo-Boogie
  • 1955: Tick-Tack-Boogie
  • 1956: Hernando’s Hideaway
  • 1956: Boogie im Dreivierteltakt
  • 1956: Sehnsucht (Steamheat)
  • 1957: Der Mann mit dem Rock'n'Roll-Pullover
  • 1976: Ich bin Heinos Walküre
  • 1978: Das Lied von Hans Albers
  • 1978: Kikilala Hawaii
  • 1996: Hoppe, Hoppe Reiter (Eurodance-Techno-Lied)[12]
Фільмографія

Радіоп'єси

  • 1980: Anthony J. Ingrassia: Fame — Berühmt — Regie: Götz Naleppa (радіоспектакль — РІАС Berlin)

Література

  • Evelyn Künneke: Mit Federboa und Kittelschürze. Meine zwei Leben. Ullstein, Frankfurt/M. 1991, ISBN 3-550-06528-0.
  • Evelyn Künneke: Sing Evelyn sing. Revue eines Lebens. Hoffmann und Campe, Hamburg 1982, ISBN 3-455-04028-4 (Autobiographie).
  • Wolfgang Jacobsen: Evelyn Künneke. In: Hans-Michael Bock u. a. (Hrsg.): CineGraph. Lexikon zum deutschsprachigen Film. edition text+kritik, München 1985, Lg. 5 (Loseblatt-Sammlung).
  • Bernd Meyer-Rähnitz, Frank Oehme, Joachim Schütte: Die «Ewige Freundin» — Eterna und Amiga. Die Discographie der Schellackplatten (1947—1961). Albis International Bibliophilen-Verlag, Dresden-Ústí 2006, ISBN 80-86971-10-4.

Примітки

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118567721 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Filmportal.de — 2005.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. https://www.berlin.de/senuvk/umwelt/stadtgruen/friedhoefe_begraebnisstaetten/downloads/eg-liste.pdf
  5. Crusader Club bei mediasvc.ancestry.com
  6. Manfred J. Franz: Deutsche Musik-Charts 1954, S. 47
  7. Jörg Amtage, Matthias Müller: Alle Hits aus Deutschlands Charts 1954—2003. Band 1, S. 338
  8. Wolfgang Jacobsen in CineGraph, Lg. 5 unter Berufung auf Künnekes Autobiografie Sing, Evelyn, sing
  9. Karoline Blumberg: Letzer Vorhang für die Diva — Evelyn Künneke ist tot. In: Berliner Kurier. 29. April 2001. Abgerufen am 20. November 2019.
  10. Nach telefonischer Auskunft der Friedhofsverwaltung. Siehe auch: Hans-Jürgen Mende: Lexikon Berliner Begräbnisstätten. Pharus-Plan, Berlin 2018, ISBN 978-3-86514-206-1. S. 490.
  11. Senatsverwaltung für Umwelt, Verkehr und Klimaschutz: Ehrengrabstätten des Landes Berlin (Stand: November 2018) (PDF; 413 kB), S. 48. Abgerufen am 20. November 2019. Auf der Ehrengrabliste ist die Grablage mit 16-J-27 angegeben. Anerkennung und weitere Erhaltung von Grabstätten als Ehrengrabstätten des Landes Berlin (PDF; 369 kB). Abgeordnetenhaus von Berlin, Drucksache 18/14895 vom 21. November 2018, S. 1–2 und Anlage 1, S. 4. Abgerufen am 20. November 2019.
  12. Evelyn Künneke – Hoppe, Hoppe Reiter bei ultratop.be

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Евелін Кюннеке

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.