Еволюційні обмеження

Стабілізувальний добір підтримує норму реакції популяції або виду, що раніше склалася, захищає і стабілізує їхній нормальний тип розвитку. За стабілізувального добору організми, ознаки яких близькі до середнього значення для даної популяції, мають більшу пристосованість до умов середовища, ніж особини з крайнім виявленням ознаки. Тому під дією стабілізувального добору елімінуються всі крайні варіанти, що виникають внаслідок мутацій, рекомбінації тощо. Стабілізувальний добір звужує межі мінливості, є консервативним фактором, який захищає середньостатистичну частину популяції від будь-якої пошкоджувальної дії й зберігає її стабільність протягом тривалого часу (за незмінних умов середовища), забезпечуючи тим самим стійкість живої природи. Стабілізувальний добір підтримує поліморфну структуру популяції або виду. Але при цьому, попри відносну стабільність фенотипу під дією стабілізувального добору, генофонд виду продовжує змінюватися внаслідок накопичення мутацій, прояв яких у фенотипі взаємно нейтралізується, а також шляхом накопичення в гетерозиготному стані рецесивних мутацій.^{[джерело?]}

Стабілізувальний добір необхідний для того, щоб забезпечити нормальне функціонування організмів у певному середовищі. Найбільш поширеним поясненням біологічних обмежень є те, що стабілізувальний добір діє на організм, наприклад, щоб запобігти його змінам, щоб він міг продовжувати функціонувати в певній ніші. Це можна вважати як форму зовнішнього обмеження, в тому сенсі, що обмеження накладаються не його структурою або генетикою, а навколишнім середовищем. Звідси якщо популяція опинилася б в новому середовищі, то її обмежений добором можливості могли б почати знову розширюватися.

Якщо стабілізувальний добір діє в певній ніші, яку займають організми, механічні та фізико-хімічні обмеження діють будь-де. Наприклад, прискорення, викликане гравітацією, обмежує мінімальну щільність кістки тварини конкретного розміру. Аналогічно, властивості води призводять до того, що тканини повинні мати певні осмотичні властивості, щоб нормально функціонувати.

Функціональні зв'язки в організмах забезпечуються інтегрованими мережами функціональних взаємодій (наприклад, хребет у хребетних бере участь у підтримці м'язової, нервової та судинної систем, а також забезпечує загальну опору організму та його гнучкість) і тому не можуть бути радикально змінені, не викликаючи серйозних порушень. Як зазначив Руперт Рідл, цей ступінь функціонального обмеження — або тягар — зазвичай змінюється залежно від положення в організмі. Структури, що знаходяться буквально в центрі організму, такі як хребет, часто є більш обтяженими, ніж ті, що знаходяться на периферії, зокрема волосся або пальці.^{[джерело?]}

Цей клас обмежень залежить від певних типів фенотипу, які не кодуються генотипом (порівняйте зі стабілізувальним добором, де немає обмежень на те, що утворюється, а лише на те, що саме добирається). Наприклад, для строго гомозиготного організму ступінь спостережуваної фенотипової мінливості в його нащадків буде нижчою, ніж у гетерозиготного. Подібним чином, системи розвитку можуть бути високо каналізовані, щоб запобігти генеруванню певних типів варіацій. Значна частина мінливості в фенотипів популяції спричинена відмінністю між генотипами її особин. Синтетична теорія еволюції визначає еволюцію як зміну цієї спадкової мінливості. Частота алелю в генофонді коливається, в результаті чого цей алель стає більш або менш поширеним, у порівнянні з іншими формами цього гену. Еволюційні сили діють таким чином, що змінюють частоту алелів. Мінливість зникає тоді, коли частота алелю досягає стаціонарного стану — алель або зовсім зникає з генофонду, або повністю замінює інші алелі цього гену.^{[джерело?]}