Егідій Гунній

Егідій Гунній Старший (Aegidius Hunnius; 1550 1603) лютеранський теолог лютеранської схоластичної традиції та батько Ніколая Гуннія.

Егідій Гунній
Народився 21 грудня 1550(1550-12-21)[1][2]
Вінненден[1]
Помер 4 квітня 1603(1603-04-04)[1][2] (52 роки)
Віттенберг, Священна Римська імперія[1]
Країна Німеччина
Діяльність богослов, викладач університету
Alma mater Тюбінгенський університет
Вчителі Jacob Heerbrandd, Якоб Андрее і Dietrich Schnepffd
Відомі учні Polykarp Leyser IId, Polykarp Leyser the Elderd, Balthasar Meisnerd, Friedrich Balduind і Jakob Martinid
Знання мов латина
Заклад Марбурзький університет і Віттенберзький універстетd
Конфесія лютеранство

Біографія

Гунній навчався у початковій школі у Вюртемберзі, а з 1565 по 1574 роки навчався у Тюбінгені. У 1576 році Яків Гербранд рекомендував його професором в Марбурзькому університеті, де Ганній намагався покінчити з усіма компромісами і відновити ортодоксальне лютеранство. Він здобув багато прихильників, і наслідком цього став розкол у Державній церкві Гессену, який нарешті призвів до поділу на Верхній та Нижній Гессен. Основним моментом усіх суперечок було вчення про всюдисущість, яке Гунній підтримував у своєму творі «De persona Christi». Гуннію протистояв Варфоломяус Меєр, один із теологів Ландграфа Вільгельма, але він не зміг перемогти красномовство Гуннія.

У 1592 році Ганній виїхав до Віттенберга. В цей час в Саксонії за курфюрста Крістіана досяг значного прогресу кальвінізм, але його наступник, герцог Фредерік Вільгельм, забажав запровадити ортодоксальне лютеранство і для цього покликав швабських богословів, серед них Гуннія. Відразу після прибуття він був увійшов до складу комісії з візитації, створеної з метою очищення країни від кальвінізму.

З цією ж метою Гуннія покликали на інші німецькі території, наприклад, у Сілезію його запросив герцог Фредерік Лігніцький. Гунній був найбільш здібним представником швабської теологічної школи Йоганнеса Бренца. Але він просунув лютеранську теологію також, посилаючись на інші доктрини, і його вплив простежується у розвитку лютеранської догматики після його часу. Пізніша доктрина, що стосується авторитету Святого Письма, базується на «Tractatus de maiestate, fide, autoritate et certitudine sacrae scripturae» Гуннія. Таким же чином він встановив ортодоксальну лютеранську доктрину про призначення, слідуючи Іоанну Дамаскину в його розрізненні між voluntas antecedens і consequens, і розглядаючи віру як інструментальну причину вибору.

Бібліографія

Літературна діяльність Гуннія була в основному полемічною. Найважливіші його роботи:

  • De persona Christi (1585), which is an enlargement of an earlier treatise entitled Bekenntnis von der Person Christi (1577)
  • Tractatus de maiestate, fide, autoritate et certitudine sacrae scripturae (1588)
  • Calvinus iudaizans, sive Judaicae glossae et corruptelae in explicandis testimoniis Scripturae Sacrae de trinitate, etc. (1593)
  • Anti-Parens (1594)
  • Anti-Parens alter (1599)

Він також написав численні догматичні монографії та коментарі до Євангелій від Матвія та Івана, послань Павла та першого послання Івана. Він написав кілька біблійних драм латинською мовою, серед них Йосип Josephus, comaedia sacra, яка була представлена в Страсбурзі в 1597 році. Повне видання його латинських праць відредагував його зять Г. Гартій (5 т., Віттенберг, 1607–09).

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.