Едикт

Термін едикт виник в римському праві.

Едикт — це письмове або усне розпорядження (владна заява) магістрату при вступі на посаду в Римській республіці. Едикт містив програму діяльності магістрату і мав обов'язкову силу впродовж терміну його повноважень. Едикти видавали і едили, але особливе значення мали едикти преторів.

Посади магістратів були виборними, тому едикт по суті відігравав роль своєрідної передвиборчої програми. Ті едикти, які отримали підтримку римського суспільства та підтверджувалися в ході перевірки на практиці, переходили в едикти наступників цього магістрату. Ні претор, ні інші магістрати, які видавали едикти, не мали компетенції відміняти чи змінювати закони - претор творити право не може.

Фактично основні правові положення преторського едикту повторювались з року в рік і, таким чином, набували загальнормативний характер (постійний едикт).

Але як організатор і керівник судового процесу претор міг надати свою практичну підтримку тій чи іншій нормі цивільного права або проігнорувати її і позбавити тим самим своєї підтримки. Право на позов у справі захисту свого порушеного права без його підтримки претором стає голим правом.

У період принципату і домінату едикт став видом імператорського закону. Біля II століття н. е. римський юрист Сальвій Юліан склав остаточний текст преторського едикту («вічний едикт»).

У ряді монархій Західної Європи Середніх століть і Нового часу едиктом називався один з видів закону — а саме, указ, видаваний монархом або Папою і вводить значиму правову норму.

• Вормський едикт
• Нантський едикт
• Реституційний едикт 1629
• Потсдамський едикт 1685
• Едикт про віротерпимість у Святій землі 1844

• Едикт // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.