Едуардо Ріканьї

Народився 29 квітня 1926 року в місті Буенос-Айрес. Вихованець футбольної школи клубу «Платенсе» (Вісенте-Лопес). Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1944 року в основній команді того ж клубу, в якій провів три сезони, взявши участь у 35 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Бока Хуніорс», до складу якого приєднався 1947 року. Відіграв за команду з Буенос-Айреса наступні два сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Бока Хуніорс», був основним гравцем команди і одним із її головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,41 гола за гру першості.

Згодом з 1949 по 1953 рік грав у складі команд «Чакаріта Хуніорс» та «Уракан». У складі останньої команди 1952 року став найкращим бомбардиром аргентинської першості, забивши 28 голів.

1953 року перебрався до Європи, ставши гравцем італійського «Ювентуса». У першому ж сезоні у новій команді став її найкращим бомбардиром, 17 разів вразивши ворота суперників у 24 іграх іграх Серії A.

Перед початком сезону 1954/55 забивний гравець перейшов до «Мілана», де вже не демонстрував високої результативності, проте допоміг команді у першому ж сезоні після переходу вибороти титул чемпіона Італії. Загалом відіграв за «россонері» два сезони.

Згодом два роки провів у «Торіно», звідки був відданий в оренду до «Дженоа», за яку взяв участь лише в одній грі на Кубок Італії, після чого перейшов до «Катанії». Завершив ігрову кар'єру в цій друголіговій команді по завершенні сезону 1958/59.

Маючи італійське походження, після переїзду до Італії отримав громадянство цієї країни. Наприкінці 1953 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії грою на Кубок Центральної Європи 1948—1953 проти збірної Чехословаччини, в якій став автором одного з трьох м'ячів італійців.

Протягом наступних двох років ще двічі виходив на поле в іграх національної команди Італії, в яких ще одного разу відзначився забитим голом.