Екситон Френкеля

Екситон Френкеля або екситон малого радіуса — електронне збудження в кристалі, що не переносить електричного струму, граничний випадок екситона. Електрон та дірка, що складають екситон Френкеля, належать одному вузлу або сусіднім вузлам кристаличної ґратки, таким чином, радіус екситона становить величину того ж порядку, що й період ґратки.

Екситони Френкеля характерні для молекулярних кристалів, органічні молекули яких слабо взаємодіють між собою в основному стані й доволі сильно в збудженому. Цим забезпечується можливість вільної міграції збудження від однієї молекули до іншої.

Екситонами Френкеля є також збудження кріокристалів.

Зазвичай екситони Френкеля формують вузьку екситонну зону й мають доволі значну ефективну масу.

Названий на честь радянського фізика Якова Ілліча Френкеля.

Теорія

Нехай молекули в кристалі розташовані періодично, і кожну з них можна описати як дворівневу систему з основним і збудженим станом, хвильові функції яких та , відповідно. Гамільтоніан кристалу має вигляд

,

де - гамільтоніан окремої молекули, розташованої в n-му вузлі ґратки.

Хвильову функцію системи шукають у вигляді

.

Енергія такого збудження дорівнює

,

де - енергія збудження ізольованої молекули,

є енергією взаємодії збудженої молекули з незбудженими сусідами, а

є матричним елементом переносу збудження з m-тої молекули на n-ту.

Завдяки періодичності кристалу вказані суми не залежать від n, а тому є розв'язком задачі. задає неперервний спектр збудженнь.

Див. також

Джерела

  • Давыдов А. С. Теория молекулярных экситонов. М. : Наука, 1968. — 296 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.