Експеримент Розенхана

Експеримент Розенхана (англ. Rosenhan experiment) — відомий експеримент, проведений в 1973 в США психологом Девідом Розенханом, що поставив під сумнів надійність психіатричної діагностики. Його результати опублікував журнал Science у статті «Психічно здорові на місці божевільних». Дана публікація вважається важливою і значущою критичною статтею про психіатричні діагнози.

Експеримент проходив у два етапи. Перший етап включав залучення психічно здорових «псевдопаціентів», які симулювали наявність нетривалих слухових галюцинацій з метою потрапити в 12 різних психіатричних лікарень, розташованих у п'яти різних американських штатах. Всі вони були госпіталізовані, і у всіх них були виявлені психічні розлади. Після госпіталізації псевдопаціенти поводилися адекватно і повідомляли персоналу про те, що відчувають себе добре і вже не відчувають жодних галюцинацій. Тим, хто працював у лікарні, не вдалося виявити жодного псевдопаціента, і вони, навпаки, вважали, що у всіх псевдопаціентів виявляється симптоматика протікання психічного захворювання. Деякі з них провели в умовах ізоляції кілька місяців. Усіх їх змусили визнати наявність психічного захворювання і погодитися приймати антипсихотичні препарати — це було умовою їх виходу з психіатричної лікарні.

Другий етап експерименту полягав у тому, що перед персоналом психіатричної лікарні ставили завдання виявити симулянтів. Персонал помилково прийняв за симулянтів значну кількість реальних хворих. У підсумку серед 193 пацієнтів цієї лікарні лікарі виявили 41 симулянта, і ще 42 людей в цьому помилково запідозрили. Насправді Розенхана не відправляв жодного «псевдопацієнта» у цю лікарню, і всі запідозрені, насправді були хворими.

На Розенхана посипалась критика, перш за все зі сторони психіатрів. Багато з них вважали що експеримент був проведений некоректно. Роберт Спітцер, автор класифікації психічних розладів  DSM-II, заявив: «Якби я випив літр крові, і приховавши це, з кров'яною рвотою з'явився в лікарні, то поведінка персоналу була б передбачуваною. Якби вони поставили мені діагноз і призначили лікування, як при язві шлунку, навряд чи я б зміг довести відсутність у медичній науці знань про діагностику цього захворювання.» 1980 року Спітцер створив нову класифікацію DSM-III, в якій діагнози базувались на конкретному переліку симптомів, їх частоті і тривалості їх прояву. Спітцер вважав, що виправлена версія є захистом медичної моделі яка застосовується до психіатрії.

Через 40 років психолог та журналістка Лорін Слейтер вирішила повторити експеримент Розенхана. У першій лікарні, психіатр виявив у неї симптоми психозу і виписав їй антипсихотичні засоби. Пізніше Слейтер відвідала ще 8 лікарень, в більшості їй поставили діагноз «депресія з елементами психозу». За час експерименту Лорін отримала 25 рецептів на антипсихотичні засоби, і 60 на антидепресанти. Бесіда з психіатром не тривала більше 12.5 хвилин. Слейтер розповіла про свій досвід Роберту Спітцеру, який здався після довгого супротиву ідеї Розенхана. Він сказав: «Я розчарований. Думаю, лікарі просто не люблять говорити. Я не знаю».

Експеримент дав підставу зробити такий висновок: «Очевидно, що в психіатричних лікарнях ми не можемо відрізнити здорових від хворих», а також продемонстрував небезпеки, пов'язані з необґрунтованою стигматизацією і нівелюванням особистості в психіатричних закладах. Експеримент Розенхана сформував думку, що усвідомлення й вирішення соціально-психологічних проблем, виявлених за допомогою цього експерименту та властивих психіатричним закладам, можуть сприяти навчанню їх працівників та створення громадських служб психіатричної допомоги, для яких робота з психічними та поведінковими відхиленнями була б приоритетнішою завданню виставити психіатричний діагноз.