Елементоорганічні сполуки

Елеме́нтооргані́чні сполу́ки хімічні сполуки, що містять хімічний зв'язок вуглець-елемент, окрім тих випадків, коли сполука містить лише прості чи кратні зв'язки СN, С—О, С—S и С—Hal. Саме зв'язки вуглець-елемент (окрім наведених вище) та такі їхні властивості як міцність, полярність тощо і визначають реакційну здатність елементоорганічних сполук.[1][2]

Розділ хімії, що займається вивченням елементоорганічних сполук (хімія елементоорганічних сполук) розташований на границі між органічною та неорганічною хімією і тому був названий російським хіміком Олександром Несмєяновим «третім континентом хімії після органічної та неорганічної».[2] Загалом, більшість елементоорганічних сполук синтезована в лабораторіях і доволі рідко зустрічаються в природі.[1]

Чи не найважливішою групою елементоорганічних сполук є металоорганічні сполуки. Виділяють також деякі інші групи елементоорганічних сполук ґрунтуючись на природі елемента: борорганічні, силіційорганічні (кремнійорганічні), фосфорорганічні сполуки тощо. За іншою класифікацією розділяють похідні перехідних та неперехідних елементів. У випадку других часто виникають міцні хімічні зв’язки між перехідним металом та ненасиченою сполукою, що призводить до утворення особливих типів сполук, прикладом яких є фероцен.[2]

Примітки

  1. Элементоорганические соединения на Химик.ру(рос.)
  2. Ю.О. Ластухін, С.А. Воронов. Органічна хімія. Підручник для вищих навчальних закладів. Львів: Центр Європи, 2001. — 864 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.