Ельвіра Попеску

Ельвіра Попеску (після заміжжя — графиня де Фуа (comtesse de Foy) (рум. Elvira Popescu, фр. Elvire Popesco; 10 травня 1894, Бухарест, Королівство Румунія — 11 грудня 1993, Париж, Франція) — румунська і французька актриса театру та кіно, театральна режисерка.

Ельвіра Попеску
фр. Elvire Popesco
Дата народження 10 травня 1894(1894-05-10)[1][2][…]
Місце народження Бухарест, Румунія[1]
Дата смерті 11 грудня 1993(1993-12-11)[3][1][…] (99 років)
Місце смерті XVI округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс[4]
Поховання
Пер-Лашез : 
Громадянство  Франція
 Румунія
Професія театральна режисерка, акторка театру, кіноакторка
Нагороди
IMDb ID 0691214
 Ельвіра Попеску у Вікісховищі

Життєпис

Ельвіра Попеску навчалася акторській майстерності в Бухарестській консерваторії драматичного мистецтва (Conservatorul de Artă Dramatică) під керівництвом Константина Ноттара та Арістіци Романеску[5]. У віці 16 років Ельвіра дебютувала на сцені Національного театру Бухареста[5]. А в 1912 році вперше знялася в німому кіно в драмі «Незалежність Румунії» (Independenţa României), яка розповідає про румунську війну за незалежність у 1877—1878 роках.

Вже в 1919 році Ельвіра Попеску стала художнім керівником театру «Teatrul Excelsior»[6], а через два роки керувала ще й «Teatrul Mic» (Малий театр)[7].

За наполяганням французького драматурга Луї Вернея в 1924 році Ельвіра Попеску переїхала до Парижу. Веней писав п'єси спеціально для неї, а Ельвіра зіграла головну роль в постановці «Моя кузина з Варшави». Крім того, вона грала в п'єсах «Товариш» (1933), «Ніна» (1949), «Пекельна машина» (1954), «Мамаша» (1957) — цю роль Ельвіра знову зіграла, коли їй було 84 роки.

У 1956—1965 роках була Ельвіра Попеску директором Паризького театру (Théâtre de Paris), а в 1965—1978 орчках оолювала театр Маріньї (Théâtre Marigny)[8].

Сценічна кар'єра Ельвіри Попеску тривала безперервно протягом 65 років.

Вона завоювала паризьку публіку своїм темпераментом, запалом і жвавістю і неповторним акцентом. За це Ельвіра Попеску отримала від вдячних глядачів прізвисько «Богоматір театру» (фр. «Notre-Dame du théâtre»). Завдяки величезному драматичного таланту Попеску була прекрасною трагедійною актрисою.

Її кінокар'єра також виявилася досить успішною. На рахунку актриси 35 робіт у кіно, в основному, з середини 1930-х до початку 1940-х років.

Фільмографія
  • 1912 — Незалежність Румунії — Таранца
  • 1923 — Tigancusa de la iatac — Марія Тарашану
  • 1930 — L’étrangère — Дора Кларксон
  • 1931 — Моя кузина із Варшави/ Ma cousine de Varsovie — Соня Варіловна
  • 1932 — Sa meilleure cliente — Ядвіна
  • 1934 — Une femme chipée — Гелена Дарсон'є
  • 1935 — Dora Nelson — Дора Нельсон та Сузанна Верді
  • 1936 — L'amant de madame Vidal — Катерина Відал
  • 1936 — Le roi — Тереза
  • 1937 — La maison d'en face — мадам Анна
  • 1937 — L'homme du jour — Мона Талія
  • 1937 — L'habit vert — герцогиня Молевре
  • 1937 — À Venise, une nuit — Надя Мортал
  • 1937 — Le club des aristocrates — графиня Ірена Валдовська
  • 1938 — Tricoche et Cacolet — Бернардина ван де Пуф
  • 1938 — La présidente — Веротча
  • 1938 — Mon curé chez les riches — Лізетта
  • 1938 — Éducation de prince
  • 1939 — Eusèbe député — Мариска
  • 1939 — Derrière la façade / 32 Rue de Montmartre — мадам Рамю
  • 1939 — Le veau gras — княгиня Доротея
  • 1939 — Le bois sacré — Францина Маргарита
  • 1940 — Paradis perdu — Соня Ворочин
  • 1940 — Ils étaient neuf célibataires — графиня Стася Бачевська
  • 1940 — L'héritier des Mondésir — Еріка Акселос
  • 1941 — Parade en sept nuits — мадам Фанні
  • 1941 — Le valet maître — Антонія
  • 1941 — L’âge d'or — Вера Термуцкі
  • 1942 — Mademoiselle Swing — Софья де Вінчі
  • 1942 — Le voile bleu — Мона Лоренца
  • 1942 — Frédérica — Фредеріка
  • 1943 — Fou d'amour — Арабелла
  • 1959 — Plein soleil — місіс Попова
  • 1960 — Austerlitz — Летиція Бонапарт
  • 1967—1972 — Au théâtre ce soir (телесеріал) — Соня / Розарія

Особисте життя

У 1910 році Ельвіра Попеску вийшла заміж за коміка Ауреля Атанасеску. У них народилася донька Тетяна[9].

Незабаром вони розлучилися, і вона вийшла за румунського міністра промисловості і торгівлі Іона Манолеску-Струнга[6] , який у 1950-і роки був заарештований комуністичною владою Румунії і помер у в'язниці.

Третім чоловіком Ельвіри Попеску став граф Максиміліан Себастьян де Фуа (Maximilien Sébastien de Foy) — він був молодшим за Ельвіру на шість років і в 1967-му році помер[10].

З 1930 по 1985 рік Ельвіра Попеско жила у своїй резиденції у містечку Мезі-сюр-Сен у департаменті Івлін, де приймала численних гостей.

В 1980-і роки, незважаючи на похилий вік, вона продовжувала бути, господинею салону на авеню Фош у Парижі.

Померла Ельвіра Попеску у віці 99 років і була похована на кладовищі Пер-Лашез[11].

Нагороди

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118926608 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. L'Humanité — RF: 1993. — ISSN 0242-6870; 2496-8617
  4. Fichier des personnes décédées
  5. Mari Români
  6. Ciobanu
  7. Ciobanu, Mari Români
  8. "Marigny - Salle Popesco"
  9. Mari Români, CinéArtistes
  10. "Families of Jules and Théodore Porgès"
  11. Elvira Popescu - Enciclopedia României - prima enciclopedie online despre România. enciclopediaromaniei.ro (рум.). Процитовано 11 квітня 2017.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.