Еліас Канетті

Народився 25 липня 1905 року в м. Русе в Князівстві Болгарія. Його батьки Жак та Матильда Канетті походили із заможної сефардської родини й переїхали до Князівства Болгарія з Османської імперії. 1911 року родина виїхала до родичів у Манчестер, де батьки змогли одержати роботу. Шість років, проведених у Болгарії, Канетті яскраво описав у першому томі своїх спогадів. Проте в Англії родина була недовго. Несподівано в жовтні 1912 року помер батько Канетті. Мати вирішила переїхати з Еліасом та його двома молодшими братами до Відня. Лише тепер Еліас почав вивчати німецьку мову за допомогою матері, оскільки його рідною була мова ладіно, а в Англії він опанував англійську й трохи французьку. Внаслідок подій Першої світової війни та через слабке здоров'я матері Канетті часто переїжджають. У 1916—1921 роках Канетті мешкає в Цюриху, а в 1921—1924 роках — у Франкфурті-на-Майні, де й закінчує гімназію.

1924 року мати Канетті разом зі своїми молодшими синами вирішила оселитися у Французькій республіці, тоді як Еліас залишився у Відні, де студіював в університеті хімію й захистив докторську дисертацію в 1929 році[3]. Водночас Канетті розвивав власні зацікавлення філософією й літературою. 1924 року він познайомився з Везою Таубнер, яка в 1934 році стане його дружиною. Веза Таубнер поділяла його захоплення літературою й підштовхувала до літературної кар'єри (пізніше вона сама стала письменницею). Проте Еліас Канетті під час навчання в університеті займався лише літературними вправами.

Протягом чотирьох років Еліас відвідував лекції сатирика Карла Крауса, якого в той час він буквально обожнював, як, зрештою, і багато його сучасників. Еліас починає збирати матеріал для дослідження про феномен маси (натовпу). Дослідження Гюстава Ле Бона та Зигмунда Фрейда видаються йому не достатніми. Особисті враження під час демонстрацій у Франкфурті (1922) та, особливо, коли він був свідком підпалу Палацу правосуддя у Відні (1927) підтверджують його міркування.

З часом Канетті розширює коло знайомств, проте консервативних кіл, як з політичного, так і з літературного погляду, він намагається уникати. Він контактує з представниками політичної лівиці, проте не бере активної участі в політичному житті. 1927 року закохується в угорську поетесу Іббі Ґордон. На початку 1928 року Гордон переїздить до Берліна, й на її запрошення Канетті проводить в Берліні літо 1928 року, де запізнається з тутешніми мистецькими колами (Джон Гартфільд, Віланд Герцфельде, Георг Гросс, Бертольд Брехт. Знайомиться з Ісааком Бабелем. У романі «Засліплення», який він пише протягом 1930—1931 років, зображає контраст між затишним Віднем та «божевільним» Берліном. 1932 року пише драму «Весілля», наступного року — «Комедію марнославства». Усі три твори спершу залишаються неопублікованими. Зростаюча відомість Канетті підштовхує його до публікації роману «Засліплення», але про подальшу літературну кар'єру в атмосфері антисемітизму й дедалі впливовішого нацизму говорити не доводиться. У 1934 році він одружується з Везою Таубнер-Кальдерон (Veza (Venetiana) Taubner-Calderon, 1897—1963). Після «Аншлюсу» Канетті та його дружина Веза шукають шляхів залишити Німеччину.

Подружжя Канетті наприкінці 1938 року виїхало через Францію до Великої Британії. Часто змінюючи адреси, Канетті живуть в Лондоні та його передмістях. Протягом багатьох років вони винаймають дві окремі квартири; їхній шлюб не відповідав конвенційним уявленням того часу й був скоріше інтимною дружбою. Веза взяла на себе роль просування доробку її чоловіка та заохочення його до літературної праці. Паралельно Канетті мав багато коханок, що не впливало на стосунки з дружиною, якій все було відомо.

Після переїзду до Лондона Канетті зосередився на збиранні матеріалів та написанні своєї головної філософської роботи «Маса і влада». Протягом двадцяти років він нічого не публікує й працює лише над цим проетом. 1946 року роман «Засліплення» публікують в англійському перекладі, що робить Канетті відомим у творчих колах Англії. Канетті спілкується з такими інтелектуалами, як Бертран Рассел, Еріх Фрід, Ділан Томас. 1952 року Канетті одержав британське громадянство. У цей період Канетті здійснив кілька невеликих подорожей по Англії, їздив до Провансу, Греції, Італії, в Марракеш.

У 1950-х роках праця «Маса і влада» вже була готова, проте Канетті зволікав з публікацією. Він знову звернувся до драматургії, написавши «Обмежені в часі». У 1960 році він таки опублікував «Масу і владу», але був розчарований невеликим резонансом. З 1963 року німецьке видавництво «Карл Гансер» взялося за публікацію як ранніх, так і нових творів Канетті, що врешті принесло йому широке визнання. У травні 1963 року померла дружина Канетті Веза.

Українське видання роману Канетті «Засліплення»

У середині 60-х років Канетті запізнався з реставраторкою з Цюриха Герою Бушор (Hera Buschor), з якою невдовзі мав дуже близькі стосунки. Він часто відвідує Цюрих і 1971 року одружується з Герою та переїжджає роком пізніше до Швейцарії. 1972 року народжується дочка Йоганна. Канетті починає писати автобіографію, перший том якої «Порятований язик», присвячує дитинству і юності. 1977 року виходить друком його автобіографія, яку захоплено сприйняли як читачі, так і критики. 1981 року Канетті присуджено Нобелівську премію, проте він вирішує не давати жодних інтерв'ю й живе досить усамітнено, переймаючись лише родинними справами. Однак сімейна ідилія руйнується через захворювання дружини на рак. 1988 року дружина помирає. 1994 року помирає й сам Канетті у віці 89 років. Він похований на цвинтарі Флунтерн у Цюриху. Більша частина його архіву та бібліотека на 20 000 томів відкрита для дослідників, проте «приватна» частина архіву (щоденники та більшість листів) за заповітом Канетті має залишатися недоступною протягом 30 років, тобто до 2024 року.

Могила Канетті на кладовищі в Цюриху